Юрій Андрухович

(нар. 1960)

Коли розглядати творчість Юрія Андруховича в координатах реалізму, то найбільш їй пасує означення «романи перевиховання». Ю. Андрухович, як найбільший репрезентант літпокоління вісімдесятників, згромадив на порубіжжі третього й четвертого етапів власний межовий стовп.

Ексклюзивом виглядає те, як прозаїк полює за типовими ознаками часу, розкладаючи його на тактильні, звукові, зорові відчуття і запахи, упізнавані його однолітками. Тим самим автобіографія вплітається в історичний часопростір і перебирає на себе повноваження біографії цілого покоління.

Намагаючись показати загибель стереотипу мови, Андрухович дозволяє перемогти мові як живому явищу, як одухотвореній системі, здатній охопити все те, що існує, і те, що не існує. Андрухович перший насмілився писати про ґетто мовою ґетто, легалізувавши гібридні голоси і свідомості. Мовний реалізм письменника поєднується з інструментальним реалізмом.

Біографія

Твори

• Сади будинків — цегляний едем
• Самоспалення саду
• Ти знову повертаєшся в той дім

Критика

• Геопоетика Ю. Андруховича: «хронічні» ігри з Орфеєм
• Дванадцять обручів чистилища, або місяць в кінці тунелю
• На «святі воскресаючого духу»