Павло Тичина




(1891-1967)

Ніжний лірик, самозаглиблений і чуйний до людей інтелігент (саме таким запам’ятався поет близькому оточенню).

Творчість Павла Тичини майже абсолютно відрізняється від поезій його попередників і найближчих сучасників. Відмінність у ритмомелодиці, образності. Навіть при найпершому прочитанні відзначаємо музичність фраз, їх сконденсованість, наявність багатьох лексичних новоутворень. А обумовлено це психофізіологічними особливостями світосприймання поета: надзвичайно розвиненою емоційною реактивністю, особливо це стосується сприйняття природи, музичністю та синестезією сприйняття звуків.

П. Тичина болісно сприймав будь-яку дисгармонію: в музиці, у вірші і навіть у людині. Відтак природа і музика — це еталони гармонії, і саме в них поет шукає відповідні своїм відчуттям звуки, барви аж до синтезу світу людини — світу природи — світу музики.

Біографія

Твори

Критика