03-01-2021 Литература 213

Кращі вірші про осінь

Красиві короткі вірші про осінь відомих поетів

РУС

Осінь - доволі філософська пора року. Дивлячись на те, як світ за вікном на короткий період перетворюється в строкатий і яскравий, а потім в безпробудно сірий, мимоволі замислюєшся про вічне. Це той час, коли ми починаємо цінувати кожен сонячний день і намагаємося увібрати від природи якомога більше світла і фарб, тому що попереду - довга і холодна зима. Давайте подивимося, як висловлювали свої почуття до осені українські поети і поетки.


Ліна Костенко

Лна Костенко дитяч врш

Красива осінь вишиває клени

Красива осінь вишиває клени
Червоним, жовтим, срібним, золотим.
А листя просить: – Виший нас зеленим!
Ми ще побудем, ще не облетим.

А листя просить: – Дай нам тої втіхи!
Сади прекрасні, роси – як вино.
Ворони п'ють надкльовані горіхи.
А що їм, чорним? Чорним все одно.


Дмитро Павличко

Дмитро Павличко

Ми вийдем з тобою на листя опале

Ми вийдем з тобою на листя опале,
Де синє повітря, як сиві опали,
Ми станем з тобою, як олень і ланя,
Вслухатися в лісу бентежне волання.
Очиститься подих і голос від диму,
Я пісню з тобою високо нестиму,
Трава нам заграє, і вітер затрубить,
І постріл мисливця нас раптом розбудить…


Михайль Семенко

Михайль Семенко

Осінь

Осінь похмура йде
Хмари дощі тумани
Осінь у серце веде
Смуток нежданий
Холод суне німий
В душу вповзає мла
Осінь серпанок густий
Ти принесла
Ради не дам собі
В серці моїм мовчання
Спогад ридає в журбі
Давнє кохання.


Василь Симоненко

Осінь. Довгі дощі, тумани

Осінь. Довгі дощі, тумани,
На асфальті вода і бруд.
Одинокі гіганти-крани
Не цікавлять промоклий люд.
Тільки джаз в ресторані гримне,
І кривлюсь я, гидую і п’ю.
Баба-осінь ридає нестримно
У спустошену душу мою.


Олександр Олесь

Олександр Олесь

Золоті квіти

Вишиває осінь на канві зеленій
Золоті квітки.
Квіти оживають, і з дерев спадають
Жовті нагідки.
Яблука і груші падають на землю,
Боки, спини б’ють.
Люди їх збирають, у мішки ховають,
Кури їх клюють.
Бавляться дітками, бавляться квітками,
Моляться батьки.
Вишиває осінь на канві зеленій
Золоті квітки.

Володимир Сосюра

Володимир Сосюра

Облітають квіти, обриває вітер

Облітають квіти, обриває вітер
пелюстки печальні в синій тишині.
По садах пустинних їде гордовито
осінь жовтокоса на баскім коні.

В далечінь холодну без жалю за літом
синьоока осінь їде навмання.
В’яне все навколо, де пройдуть копита,
золоті копита чорного коня.

Облітають квіти, обриває вітер
пелюстки печальні й розкида кругом.
Скрізь якась покора в тишині розлита,
і берізка біла мерзне під вікном.


Богдан-Ігор Антонич

Богдан-Ігор Антонич

Осінь

ВІТРАЖІ Й ПЕЙЗАЖІ

1. ОСІНЬ

Дозрівають довгі дні, як ярі яблука,
лине листя з лип,
плине воза скрип,
коло лісу колом ллється вигук зяблика.

Палиться під захід сонця неба палуба,
от отара в отаві,
сизі мряки сиваві,
в яслах яру ясний ястер ятрить яструба.

П’яне піано на піаніні трав
вітер заграв.
Спіють дні все менші, нерівні,
піють по півночі півні
і
ості, осокори,
рій ос
і ось
вже осінь
і

о
осінь
інь
нь.


Марко Вовчок

Іде осінь

Вже зриває вітер
Золото беріз.
Застогнали віти,
Похилились вниз.

Листячко тріпоче,
Сумно шелестить,
Заховатись хоче,
Боязко тремтить.

Осінь йде полями,
Стелить килими.
Вже не за горами
Білий кінь зими.


Микола Вінграновський

Микола Внграновський врш для дтейМоя осінь

Шепоче дощ про тебе у траві,
Ріку читає сірими очима.
Ідуть з роботи землі степові,
Лежить гора з сосною за плечима.

Сухе намокло небо і стебло,
У зайченят ростуть веселі зуби,
І кавуняче зернятко стекло
Червоною краплиною на губи.

Подовшали тривоги і листи,
Ліси на глину, на пісок опали.
Лиш ти одна, мені одна лиш ти
Мій палиш сон і душу мою палиш.


Максим Рильський

Максим Рильский

Запахла осінь в'ялим тютюном

Запахла осінь в'ялим тютюном,
Та яблуками, та тонким туманом, —
І свіжі айстри над піском рум'яним
Зорюють за одчиненим вікном.

У травах коник, як зелений гном,
На скрипку грає. І пощо ж весна нам,
Коли ми тихі та дозрілі станем
І вкриє мудрість голову сріблом?

Бери сакви, і рідний дім покинь,
І пий холодну, мовчазну глибінь
На взліссях, де медово спіють дині!

Учися чистоти і простоти
І, стоптуючи килим золотий,
Забудь про вежі темної гордині.


Тарас Шевченко

Тарас Шевченко

Осінь, гарна молодиця

Розгулялась, веселиться,
Прикрасила все барвисто
І шипшинове намисто
Одягла собі на шию...
Та чого тільки не вміє
Осінь, щедра господиня!
Гарбузи, картоплю, дині,
Все зібрала із городу.

Не забула й про погоду:
Заховала у тумані
Сад, де яблука рум'яні.
Там, де груші соковиті
Зранку дощиком обмиті,
Листя жовте розтрусила,
Де береться в неї сила?
Осінь гарна молодиця...
Літо нам вже тільки сниться.


Іван Франко

Іван Франко

Осінній вітре, що могучим стоном

Осінній вітре, що могучим стоном
Над лісом стогнеш, мов над сином мати,
Що хмари люто гониш небосклоном,
Мов хочеш зиму, сон і смерть прогнати;

Що у щілинах диким виєш тоном
І рвеш солому із сільської хати,
Зів'яле листя гоном-перегоном
По полю котиш, – вітре мій крилатий!

Я довго пильно слухав стону твого
І знаю, чом так стогнеш ти і плачеш:
Тобі жаль сонця, цвіту, дня літнього!

О вітре-брате! Як мене побачиш
Старим, зів'ялим, чи й по мні заплачеш,
Чи гнівно слід буття завієш мого?


Василь Стус

Не поспішай. Хай осінь і не жде

Не поспішай. Хай осінь і не жде,
клечаючи діброву походою,
хай горне листя полум’я руде,
мов лис крадеться жухлою травою.
Підгусклий, не колотиться твій став,
а виспокоївсь, висклів — ні зрухнеться.
Хай любої мережаний рукав
уже довкола шиї не пов’ється.
Не поспішай. Схились до того пня,
котрий на пагорбі, як гриб, чорніє.
І пригадай. Збагнувши навмання,
що довгий вік твій досі струменіє,
хоч упокорилася течія
твоїх бажань, твоїх волань забутих.
О Господи, не видно і не чути,
де та межа — чужа ачи твоя.
Підгусклий не колотиться ставок
та не спіши проставити бемолі
на це опале листя, віти голі,
на безоглядний час, потік і крок.


Леся Українка

Леся Українка

Осінь

Рветься осінь руками кривавими
до далекого сонечка любого;
кров на шатах препишних шаріється,
оксамит і парчу залива.
Так для сонечка осінь убралася,
мов цариця у свято врочистеє,
все, що є на сім світі найкращого,
все зібрала на пишний убір.
Але дні все коротшають, міняться,
гляне сонечко й знову захмариться…
Журить осінь-сухітниця сонечко,
бо нема в ній весняних надій.
Рветься осінь. Терни невидимії
їй все тіло поранили, змучили,
а вона розпачливо всміхається:
“Сонце, сонечко, глянь, я сміюсь!”
Заховалось за горами сонечко,
з гір повіяло холодом, вогкістю,
сиві хмари на небо насунули,
“Ось я йду!” – обізвалась зима.
Осінь шарпнула шати кривавії,
аж до ніг їй упали, розсипавшись,
непокрита, нічим не захищена,
застогнала: “Іди, бо вже час…”


Іван Сокульський

Пантеон осені

Осінь — першою барвою дня,
осінь — золотом, пам’яттю, тишею,
простором простору — поруч усе!
Осінь — славою (давньою, першою) —
пантеон під склепінням небес!
Приходьте усі, хто — далеко,
приходьте усі, хто —рідний,
приходьте усі, хто — до нас!
Простір всьому і відкритість,
пошана всьому і уклін.
Осінь єднає, наближує... — світить!
Осінь назустріч усьому іде,
осінь освячує кожну хвилину,
повниться світлом прозорим день...
Слово всьому і пам’ять,
простір всьому і тиша.
Віття спинились щасливо- сумні.
Слава всьому. Амінь.


Павло Тичина

Павло Тичина

Осінь така мила

Осінь така мила,
осінь
славна.
Осінь матусі їсти несе:
борщик у горщику,
кашка у жменці,
скибка у пазусі,
грушки у фартушку.

Осінь така мила,
осінь
славна.
Прийде, поставить:
мамо, спите?
Підведуться мати:
— Це ти, моя доню?
— Я ішла все лісом,
дуб мене за хустку,
він хотів догнати,
борщик однять!

Осінь така мила,
осінь
славна:
— Мамо, мамусю, чом не їсте? —
Бистро подивились
очі матусі,
зсунулось тіло,
звісилась рука...

Осінь така мила,
осінь
славна:
— Мамо, мамусю, чом не їсте?


Анатолій Костецький

Анатолй Костецький врш для дтей

Осінній дощ

Вже, напевне, п'ятий день
цей осінній дощ іде.

Я стрибаю — він іде.
Я спинюся — він іде.
Хоч би й він
спинився теж,
та куди там — все іде!..
От будильник —
ходить також,
так його ж заводить тато!

Може, хтось і дощ
завів,
щоб усе він лив і лив?

Ех, знайти б од нього
ключик —
та й закинути кудись,
щоб спинився дощ колючий,
щоб хоч трішечки
не ливсь.

Я б надвір тоді побіг,
я б гукнув у тишу:
— Гей, веселий білий сніг,
прилітай скоріше!..
Вже готові до зими
санки,
лижі,
ковзани...

Та надворі
цілий день
і сьогодні дощ іде...


Ірина Жиленко

Ірина Жиленко

Стояла тиха осінь на землі...

А я живу.
В тінях і плямах сонячних...
Прикривши віями очей хмільнистий крик,
Я бачу буйножовті вальси соняхів
Крізь голубу опущеність повік.
І в біль доріг, розгублена, не смію
Розкрить зіниць гарячі горизонти,
Бо так заколисалося на віях
Розморене, пухнасте сонце.
Душі моєї сокорина рань
Змиває груди в сонячному громі.
І вже нема ні стежок,
ні терзань —
Лиш соняхи і ця щаслива втома...
Вечірня втома мідяних долонь,
Що цілий день в серпневій заметілі
Співали долю тихих оболонь,
Співали працю —
смуглі гімни тілa.
І потекла зелена річка гону
В поснулі заводі бездонних рук.
А сонце обіперлося червоно
На плечі луків.
Погасла дня темно-вишнева грань...
Лиш вальси хмар
і жовтуватий спомин.
І вже нема ні втіх,
ані терзань —
Лиш соняхи
і ця щаслива втома.



Ключевые слова: вірш про осінь,кращі вірші,осінні вірші,поезія,українська література,українською мовою,красиві вірші,короткі вірші,класики,вірші відомих поетів,лірика,осінніій настрій,атмосфера,для дітей,для дорослих

Читайте также