13.07.2016
eye 284

Богдан-Ігор Антонич

Антонич прагнув пізнати не себе, а навколишній світ, знайти шлях від видимої реальності до її суті. Будучи послідовником феноменологічної філософії, поет усвідомлював відмінність між тим, що сприймається, і тим, що стоїть за сприйняттям; поезія була для нього шляхом від одного до іншого — проте шляхом раціональним.

Антонич вважав: людина, як і будь-яка інша істота, рослина чи навіть камінь, по смерті перетвориться на іншу форму життя, засвідчивши тим самим «незнищенність матерії», а значить усе — «лисиці, леви, ластівки і люди» — підлягає тим самим законам життя і має ту ж саму природу.

Подібно до Вільдрака, Ромена, Дюамеля, Аркоса, Богдан-Ігор Антонич розглядав ідею про єдність усього сущого як містичне явище, — в тому розумінні, що людина не здатна раціонально осягнути велич цього світу, а тому процес життя завжди буде для неї великою таємницею.

У своїй творчості прагнув утекти від жорстокого навколишнього світу й створити свій — гармонійний та прекрасний. Його герой — це «хлопчина з сонцем на плечах», якого оточує буяння природи. Люди для нього — це просто ще одна, рівнозначна іншим, форма існування.

Біографія

Твори

Критика
Вибір редакції
up