Богдан-Ігор Антонич. Смерть Ґете
Відчини, мій Фрідріху, вікно,
хай погляну на широкий світ.
Бачу чорне незбагненне дно,
а над ним золототканну сіть.
Привиди кружляють наді мною,
постаті, що їх колись творив.
Прилітають з правдою сумною,
що останній буде цей мій зрив.
Березневе запашне повітря,
навкруги весни передчуття.
А для мене гострить срібне вістря
смерть і скоро перетне життя.
Вийди на хвилину, Екермане,
на момент лиши мене самого,
хай душа із вічністю зістане,
щоб полагодити справи з богом.
Чую призов із землі, від споду,
чую подих вічності глибокий,
чую з-за вікна холодний подув,
льодові, скляні, драпіжні кроки.
Вже приходить срібна смерть до мене,
вже стає навшпиньки за дверми.
Серце з жаху стукає шалене:
що є там? Навіщо світ німий?
Друже мій, навіщо ти мовчиш?
Парка нитку розірве прожогом.
Вже не потішай мене, залиш!
Хочу поладнати справи з богом.
Все моє життя — одне змагання
за найвищу, повну досконалість.
Фавста мрія та мета остання:
в «панта рей» знайти єдину сталість.
Все моє життя — одне змагання
за гармонію людини й бога.
в осені мого життя й зарання
я все чув, що людська правда вбога.
Кожний день для мене був щаблем
до нових, до невідомих тайн.
Вічно таємниць горіх гризем,
вічно є для нас таємний Райн.
Кожний день для мене був щаблем
що веде в найвище недосяжне.
Вічно в незбагненне ми пливем,
лиш воно для нас є вічно важне.
Я творив з життя великий міт,
я шукав тебе, о божественна казко.
Хоч на плечах більш вісімдесяти літ,
все-таки вмирати важко.
Аж пізнав я таємницю міту,
де в Європу перша йде дорога,
вивчився я в грецьких майстрів заповіту,
як людина може сотворити бога.
Аж тоді дійшов я до мети
та здобув заклятий казки край,
аж тоді заграв огонь святий.
Я сказав хвилині: «Все тривай!»
А тепер пануй над мною, смерті владо,
та не цілого мене захопиш,
я — твій спадкоємець, сонячна Елладо,
я лишуся — тайним радником Європи.
Твори
- Вишні
- Дороги
- Три перстені
- Вірш про вірші
- Різдво
- Трикутник
- Ars Critica
- Апокаліпсис
- Дно тиші
- Веретено
- Весілля
- Весна
- Гімн перед світанням
- Гірке вино
- Давній мотив
- До весни
- До істот з зеленої зорі
- До моєї пісні
- Дума про плакати
- Елегія про перстень молодості
- Елегія про перстень ночі
- Запрошення
- Зелена віра
- Зелена євангелія
- Ідеал
- Кінець світу
- Клени
- Кличу
- Князь
- Коляда
- Лист
- Ліс
- Лунатизм
- Любов
- Мій давній голос
- Міста й музи
- Молитва (Навчіть мене, рослини, зросту)
- На вітер
- На шляху
- Назустріч
- Ніч
- Ніч (Розкрита книжка...)
- Ніч на площі Юра
- Пейзаж з вікна
- Півень
- Поетова весна
- Праліто
- Ранній вітер
- Романтизм
- Світанок
- Село
- Слово про полк піхоти
- Смерть Ґете
- Спротив
- Стратосфера
- Стріла
- Суворий вірш
- Тернина
- Щастя
Критика
- Поезія Богдана-Ігоря Антонича: від українських джерел до світової культури
- Словесні маски «дитини буття» в художньому мовомисленні Б.-І. Антонича
- Французькі паралелі Богдана-Ігоря Антонича
- Особливості стилю як елементу авторської свідомості у поезії Богдана-Ігоря Антонича
- Концепти поетичної майстерності в доробку Богдана-Ігоря Антонича
- У проекції двох дзеркал: Інґарден і Антонич у феноменологічному дискурсі
- Антонич: антиномії польського модернізму чи цілісність національного космосу?
- Експериментаторство Богдана-Ігоря Антонича в жанрі сонета
- Богдан-Ігор Антонич і польські поети-модерністи: літературний діалог у контексті епохи