Біографія Богдана-Ігоря Антонича

Богдан-Ігор Антонич народився 5 жовтня 1909 року у с. Новиця Горлицького повіту; тоді Лемківщина була ще конкретною реальністю — історичною, етнічною, культурною. Його батько — сільський священик Василь Кіт, змінив прізвище незадовго перед народженням єдиного сина.

Гірська природа, звичаї селян, все те, що оточувало Богдана з дитинства, сприяло розвитку його чутливої художньої натури. Далі була гімназія — польська — в містечку Сяноку.

У 1928 Б.-І. Антонич стає студентом Львівського університету, він вивчає славістику під опікою професора Г. Гертнера, стає улюбленим його учнем. Львівський університет у той час був польським навчальним закладом. Польська окупаційна влада, анексувавши Галичину після гіркої поразки ЗУНР, розгромила український підпільний університет, який діяв кілька років на початку 1920-х років. Отже, в час навчання Антонича в університеті не було відділу україністики, і все ж студенти слов'янської філології створили поза університетом гурток україністів. Треба сказати, що Антонич так опанував українську літературну мову, що перевершив багатьох, і за віршами багато хто вважав його за наддніпрянця, а потім зі здивуванням питав: «Як, ви — лемко?!».

Б.-І. Антонич закінчив університет уже досить відомим літератором. У 1931 вийшла перша збірка його віршів «Привітання життя», згодом ще дві: «Три перстені» (1934) та «Книга Лева» (1936).

Смерть постигла поета в пору злету його таланту. Це сталося 6 липня 1937 року. Уже по смерті Антонича вийшли збірки «Зелена євангелія» та «Ротації» (обидві 1938).

Особливості творчості Богдана-Ігоря Антонича

Всього сім-вісім років тривало активне життя поета, але за цей короткий час він у творчості досяг того рівня, який інші здобувають десятиліттями. У першій збірці Антонича «Привітання життя» знайшла відображення вітчизняна і європейська класика, авангардистські течії — від «Молодої музи» початку XX ст. до української поезії 20-х років. Якщо «молодомузівці» давали можливість читачеві відпочити од дисонансів реальної дійсності на «сонячних левадах забуття», то Б.-І. Антонич славив бронзові м'язи «змагунів бадьорих, бронзових богів». Це був не казенний оптимізм. Навіть у віршах спортивного циклу помітимо погляд поета-філософа, якому доступна драма подвигу.

Ширше визнання принесла йому збірка «Три перстені» (1934), сповнена ароматом гір і долин, серед яких він зростав. Уроки великих учителів Т. Шевченка, Уїтмена, Р. Тагора переплелися в його поезії з уроками фольклору, в якому збереглося так багато дохристиянських міфологічних уявлень, де діє оживлена природа, і людина — невіддільна од неї, її частка. Світ фольклорних уявлень і символів стає джерелом натхнення поета.

У «Трьох перстенях» світ поета існує у двох основних вимірах: розмаїтість і краса світу проєктуються на внутрішні істини, що відкрилися духовному зорові, висловлюються мовою природи.

Богдан-Ігор Антонич

Дальший творчий розвиток Б.-І. Антонича відбувався двома напрямами, що позначилося на його наступних поетичних збірках «Книга Лева» і «Зелена євангелія». Обидві книжки поділені на «глави» та «ліричні інтермеццо», які продовжують лінію «Трьох перстенів» з їхньою одухотвореною природою, «глави» започатковують лінію притчево-міфологічного начала. Між «главами» й «інтермеццо» існує протистояння, поступово розрив скорочується, й вони вступають у «силове поле» взаємодії. Перехід від «видимого», зовнішнього в сферу духовного здійснюється то на основі біблійної міфології, то за логікою фольклорної символіки, то шляхом одухотворення природи і небесних сфер.

Біологізм Б.-І. Антонича — плідний як поетична концепція, що утверджує єдність світу, космосу, підпорядкованого законам природного саморозвитку, і включає людину в «мудре коло життя» як органічну частку природи.

Злитість ліричного «я» поета з природою, контакт із всесвітом стають домінантними рисами «пізнього» Б.-І. Антонича, про що свідчать, зокрема, його начерки до віршів: строфи або ж окремі рядки, мовби спалахи думки: «І ця балада так зродилась, як усміх місяця кривавий», «І риби з моря моляться до риб із зодіаків», «У черепі моїм пошлюбне ложе двох гадюк...», «Сестра Антонича — лисиця» тощо.

У поезіях Антонича, — поета, поза сумнівом, модерного, — вражає не тільки багатство несподіваних живописних і музичних асоціацій, а й певний принцип організації сюжету, художнього сприйняття крізь призму музики.

Остання збірка Антонича «Ротації» — книга про місто. Щодо тематики її можна вважати продовженням «Привітання життя», щодо розвитку філософських мотивів — «Книги Лева». «Біологізм» міста (визначення самого автора) постає як своєрідна антитеза справжньої природи, як її заперечення; відрив од першої веде другу (місто) у безодню, до апокаліпсису («Кінець світу»; «Сурми останнього дня»; «Міста і музи»; «Балада про блакитну смерть»).

Збірка «Ротації» увібрала не тільки нові тематичні пласти, а й засвідчила нові риси поетики. Сам автор називав її «якимось надреалістичним натуралізмом». Це визначення найближче стоїть до сюрреалізму. Тут уже панує не гармонія, а дисгармонія, разючий контраст.

Біографія

Твори