Сім найстрашніших клоунів у кіно, від яких моторошно і дітям, і дорослим
Коулрофобія — страх, що міцно вкоренився серед міленіалів, частково через тенденцію сучасного кінематографа зображати клоунів як уособлення зла. Найяскравіші горори з цими надмірно веселими, загримованими до невпізнання цирковими артистами припали на 90-ті — час, коли «втрачене покоління» входило в доросле життя. У цій статті зібрано сім наймоторошніших втілень клоунів на великому екрані — від кокетливого Пеннівайза до жахливого Арта.
«Жахаючий» (Terrifier), 2016
Клоун-садист Арт довго торував шлях до статусу ікони слешера. Його дебют відбувся ще 2013 року в антології жахів «Канун Дня всіх святих» режисера Деміена Леоне. Тоді Арт був радше другорядним лиходієм, а сам фільм критики охрестили «максимально нецікавим». Усе змінилося, коли Арт отримав власну серію. «Terrifier» 2016 року — незалежний горор із безліччю огидних сцен насильства та ріками бутафорської крові — швидко завоював свою аудиторію. «Terrifier 2» та, що важливо, «Terrifier 3» стали справжніми хітами на Fantastic Fest, а третій фільм навіть пробився в широкий прокат, зібравши понад 90 мільйонів доларів при скромному бюджеті в 3 мільйони. Не дивно, що «Жахаючий 4» уже на горизонті.
Успіх Арта (Девід Говард Торнтон) частково пояснюється його харизмою, що пробивається крізь товстий шар гриму. До того ж Арт — рідкісний клоун, який не промовляє жодного слова, компенсуючи мовчання моторошними гримасами, від яких кров холоне в жилах.
«Воно» (It), 2017
Пеннівайз із дилогії «Воно» та серіалу-приквела «Ласкаво просимо до Деррі» — один із найвідоміших клоунів-убивць, що міцно закріпився в сучасній попкультурі. Цей персонаж став архетипом прадавнього зла, яке ховається за яскравою посмішкою. Не дивно, що Пеннівайз народився на сторінках літератури — його створив Стівен Кінг у своєму монументальному романі «Воно», опублікованому 1986 року.
У 90-х роман екранізували як двосерійний телефільм, де Пеннівайза зіграв Тім Каррі («Шоу жахів Роккі Горрора»). З книжкового персонажа він швидко перетворився на кошмар наяву: кокетливий убивця дітей у барвистому костюмі різко контрастував із типовими кіноманіяками, здаючись на перший погляд навіть доброзичливим. За традицією роману, зло повернулося через 27 років: нова екранізація «Воно» стала значно популярнішою за першу. Пеннівайз у виконанні Білла Скашгорда вийшов ще більш гротескним, а червоні повітряні кульки — ще зловіснішими.
«Спаун» (King Spawn), 2026
У кінокоміксі «Спаун» клоун — не просто маніяк, а людська подоба Віолатора, демона, який за сюжетом тримає в шорах головного героя (Майкл Джей Вайт), що уклав угоду з дияволом. Хоч Віолатор — другорядний персонаж, саме він у виконанні Джона Легуізамо справляє незабутнє враження. І справа не лише в ексцентричному гримі, канонічному для коміксів 90-х, який досі вражає якістю спецефектів і CGI. Хитрий і маніпулятивний демон здатен зламати навіть найстійкішу душу. На відміну від кровожерливого Арта чи прямолінійного Пеннівайза, цей демонічний клоун діє тонко, але його образ надовго закарбовується в пам’яті, чого не скажеш про сам фільм.
«Полтергейст» (Poltergeist), 1982
«Полтергейст» — горор, який міг би прикрасити режисерську фільмографію Стівена Спілберга, хоча офіційно він лише продюсував стрічку. Чутки про його глибшу причетність досі ходять в індустрії, але подробиці лишаються таємницею. Сюжет розповідає про родину, що бореться за виживання в будинку, наповненому привидами. Лялька-клоун стає частиною цього паранормального жаху, беручи на себе найстрашніші сцени. Мало що може бути моторошнішим за клоуна, який підкрадається, коли ви цього не бачите. Від першого до останнього кадру «Полтергейст» просякнутий «тихою» загрозою — від тривожних дерев до тріскотливих телевізійних перешкод. Але справжній жах приходить разом із одержимим клоуном.
«Клоуни-вбивці з космосу» (Killer Klowns from Outer Space), 1988
Назва фільму звучить як жарт, але не поспішайте недооцінювати цих лиходіїв! Для підготовленої аудиторії науково-фантастична комедія жахів Стивена Чіодо може стати чудовою розвагою. Клоуни тут — не просто злодії, а іншопланетні загарбники, які лише віддалено нагадують циркових артистів. Насправді це жорстокі істоти, що використовують попкорн-пушки та цукрову вату для поневолення людства. Грим і візуальні ефекти виглядають дещо безглуздо, але для дітей 80-х цей фільм сформував глибоку тривогу.
«Дім 1000 трупів» (House of 1000 Corpses), 2003
Капітан Сполдінг, створений майстром треш-горору Робом Зомбі, — не єдиний клоун у його творчості, але єдиний, названий на честь коміка Граучо Маркса, що відбилося на його харизмі. У виконанні Сіда Гейга Сполдінг з’являється в трилогії «Світлячків», починаючи з «Дому 1000 трупів», де він грає власника заправки та закусочної. Сполдінг майстерно балансує між шармом конферансьє та підступною натурою, через яку гинуть невинні. Його зв’язок із кланом убивць Світлячків і справжня глибина його жорстокості розкриваються лише в «Вигнаних дияволом» 2005 року. Через погіршення здоров’я Гейг не зміг повноцінно зіграти Сполдінга в «Трьох із пекла» 2019 року, але його клоун назавжди ввійшов в історію кіно.
«Темний лицар» (The Dark Knight), 2008
Можливо, не найстрашніший, але точно культовий клоун — Джокер у виконанні Гіта Леджера, якого вважають однією з найкращих екранних версій цього коміксового лиходія. На відміну від інших Джокерів, персонаж Леджера викликає справжню тривогу своєю непередбачуваністю, за якою ховається вихор катастроф. Аура таємничості, що оточує його, відіграє свою роль — ніхто не знає, звідки він узявся і як отримав свої шрами. Уява сама домальовує моторошні відповіді. У світі Крістофера Нолана Джокер — не просто соціопат чи анархіст, а злочинець, який насолоджується руйнуванням. Його прагнення спалити світ — ось що лякає найбільше.
