25-05-2017 14

Ірина Жиленко

(1941-2013)

Цілком вийшовши із шістдесятницької естетики, Ірина Жиленко, проте, є не оратором, як чимало шістдесятників, а дослідником людської душі і, якщо можна так висловитись, душі суспільства.

У світі Ірини Жиленко немає болісного роздвоєння між плоттю і духом, між земним і небесним, між вічним і минущим: яке ж бо роздвоєння у світі гармонії? Спокій, затишок, маленькі земні радощі, примирення зі світом і з собою — це ті емоційкі й етичні константи, за якими легко впізнаєш поезію письменниці.

Символи, образи І. Жиленко — місткі й незатуманені, часом вони чи не напівфольклорні. Її твори позначені синтезом позірно простого, «незакучерявленого» викладу та глибоко своєрідної, несподіваної думки.Парадокси, оксюморони, поєднання (і навдивовижу органічне) високого, піднесеного із буденним, низьким — улюблена гра авторки.

Гедоніст і стоїк, гуманіст і скептик, мудрець, спраглий пізнання, і переконаний агностик, для якого таїна назавжди залишиться Божою таїною, — все це вона, Ірина Жиленко. Така багатоликість у єдиному для неї цілком природна.

Біографія

Твори

Популярне:


Збірка Світло вечірнє:

Світло вечірнє


Сльоза за сльозою


Критика

Відео

Аудіо

Ірина Жиленко. Любов