Ірина Жиленко. Літак

На виставці людських досягнень
Стояв літак — могутня блакитна птиця.
І, втупивши срібний ніс у гілля яблунь,
Думав. Чому він тут? Для чого родився?
Це був великий птах. В його сталевих крилах
Іноді щось гуло, відгукуючись на громи.
Від довгорічної непорушності оніміли
Його колеса. Він так втомивсь...
А люди йшли і йшли... Розпирали гулом
Його міцні залізні боки.
І він плакав... Ми не чули.
Не чули... Ми сміялись і пили пиво.
І захоплювались: —Красень якийІ —
А вночі, коли засинало все на світі зло,
Небо-мати спускалось втішити сипа.
Небо клало прохолодну від рос долоню йому на чоло
І втішало: — Вони зрозуміють нарешті...
Вони не дадуть загинуть...—
І от одного разу, коли над світом
Засріблився літак, зареготав, захлинувшись вітром,
Гордий в’язень відчув, як по його крилу пройшов кіт!
Літак закричав, трубно і відчайно, і помер від ганьби!
Віти змахнули квіт!..
Розірвалось серце. І скорбне небо
впало дощами на блискучі груди жертви.
А ми ходили, захоплювались і не знали, що він — мертвий!