Ірина Жиленко. 4. Пес
Осінь на цілому світі.
Осінь в селі і в полях.
Нірку зерном набити
вже поспішає ховрах.
Коли вітри верховодять,
дощ стугонить по дахах —
навіть Царя Природи
власна природа жаха.
Рами вставляє, рубає
дрова на заднім дворі.
Я ж на столі ікебану
із сухоцвіту творю.
В час отакої негоди
псисько, що види видав,
з двору до двору заходить,
в очі усім загляда.
Кожен лиш погляд відводить,
гостеві тому не рад.
Пес-бо відомий по шкоді —
злодій і курокрад.
Я йому — супу в коритце.
«Хочеш, нараю житло?
Знаєш, у полі копиці
дихають добрим теплом.
Стань мишолов і відлюдник.
Хто ти тепер? Дармоїд...»
А курохват пополуднав
і почвалав до сусід.
«Ну й словоблуди ці люди,—
думав собаче, своє.
Кендюх набити нетрудно,
та і кубло в мене є.
Що ж мені душу марудить?
Водить дворами, морочить.
Думав, що знають люди.
Люди ж відводять очі.
Знають, напевно знають,
люди не можуть не знать.
Може, самі не мають,
то і не можуть дать...
Сісти хіба й повити?..
Господи, ще й реп’ях...»
Осінь на цілому світі.
Осінь. І страх...