30-05-2024 Ірина Жиленко 146

Ірина Жиленко. ​Радість

Ірина Жиленко. ​Радість

Йде моя радість — збентежена скрута.
Очі, долоні, осичники, села...
Струнко іде, щоб дарма не схлюпнути
Серця розгойданий, сонячний келих.

Радість плекає щось дуже любе,
Дуже блакитне й хороше в грудях.
І не ховає. І щедро губить
Дуже хороше в роках і в людях.

І розумієте? Як не дивно,
Все розгубивши, вона багатшає.
Серця мого золотиста спадщина
Повниться вдячністю, ніби зливами.

Скільки я сил розгубила веснами
На розболочених квітнем греблях.
Але ж придбала слова чудесні:
«Люблю землю!»

Скільки думок — полохливих паростків —
Я посилала в гримлячий день.
Але ж придбала девіз до старості:
«Люблю людей!»

Скільки я сліз пролила сумуючих
В ночі безсонні з кохання туги.
Але ж придбала стійке, існуюче:
«Люблю друга!»

Працю люблю і ранкові гомони,
Вітру дорожнього теплий лоскіт.
Я за любов цю платила втомою
Серця і тіла, очей і мозку.


Читати також