09-07-2017 Ірина Жиленко 145

День по дневі зима відмира...

Ірина Жиленко. День по дневі зима відмира...

День по дневі зима відмира.
І висмоктує серце моє
чорнокрила омела-жура.
Не вбиває, та жить не дає.

Хай би — вічна зима. Назавжди.
Хай би — сон. Не жаліть. Не страждать.
У снігах — ні туди, ні сюди.
Сядь і жди. Коли є чого ждать.

Тільки й радості тої, що — сни.
Обмини мене, чашо весни.

Бо, розбуджена нею на сході,
затривожиться груша: — А де ж?
Я скажу їй: — Даремно ждеш.
Вже немає Володі.

Вже немає... Немов і не жив.
Лиш омела висмоктує серце.
Хоч би тінь свою теплу лишив!
Ми би з нею — душа до душі —
шепотілися смерком.

День по дневі життя відмира.
Плаче квітами груша стара...


Читати також