Нема куди старенькій поспішать...
Нема куди старенькій поспішать.
Які вже там президії, бенкети?
Не треба ані масок, ані шат.
І можна не сідати на дієти.
Мене нема між вас Я — поза. Пас!
Сиджу у кріслі, як в кабріолеті.
Лінивенько трюхикає Пегас.
Він теж старий. Він — для старих поетів.
Бредем, не обираючи шляхів.
Не магістралями, лише узбіччям.
А літній день виходить з берегів
і розливається на цілу вічність.
У ньому всесвіт серця розквіта
на радість Богу і земному слову.
І не печаллю диха самота,
а спокоєм і вічною любов’ю.
