22-06-2017 Ірина Жиленко 138

А сад іще й не цвів...

Ірина Жиленко. А сад іще й не цвів

Ще й не розвиднилось, коли я вийшла в сад.
На мить одну. Та коли йшла назад —
згубився день, мов золота підкова.
А в домі ніч співала колискову.

Ще й не жила. Лише світала синню
очей в саду, який іще й не цвів.
А повернулась з донькою і сином,
і з кошиками, повними плодів.

Ще ні сказать не встигла, ні спитать:
чом білий світ потоплено в печалі?
А вже, поклавши палець на вуста,
надходить час великого мовчання.

Чому, навіщо — хто мені розкаже, —
моє життя пряде тоненьку пряжу,
невідворотно на тонке пряде?
І вже прощається, і вже іде...

А сад іще й не цвів...


Читати також