20-06-2017 Ірина Жиленко 164

​Під вікном на дзиглику сиджу...

Ірина Жиленко. ​Під вікном на дзиглику сиджу...

Під вікном на дзиглику сиджу.
Своє тихе щастя стережу.
Щоб його синиця не склювала.
Щоб його сорока не украла.
Я сиджу і щастя стережу.

Каже щастя: — То даремна праця.
Не така вже з мене пишна цяця.
Це ж тобі я — щастя золоте.
А для злодіїв — ні се, ні те.
Непотрібне, як реп’ях собаці

Ні пришить мене, ні прилатать.
Ні жувать мене, ані хлептать.
Ну, кому потрібне я, їй-право?
їдь у Київ і гульни на славу!
Буду ждать...

Я йому відказую: — А дзусь!
Раптом ще приглянешся комусь.
Не поїду в Київ я нізащо.
Загорнуся в своє тихе щастя.
В ньому я і смерті не боюсь.


Читати також