Під вікном на дзиглику сиджу...
Під вікном на дзиглику сиджу.
Своє тихе щастя стережу.
Щоб його синиця не склювала.
Щоб його сорока не украла.
Я сиджу і щастя стережу.
Каже щастя: — То даремна праця.
Не така вже з мене пишна цяця.
Це ж тобі я — щастя золоте.
А для злодіїв — ні се, ні те.
Непотрібне, як реп’ях собаці
Ні пришить мене, ні прилатать.
Ні жувать мене, ані хлептать.
Ну, кому потрібне я, їй-право?
їдь у Київ і гульни на славу!
Буду ждать...
Я йому відказую: — А дзусь!
Раптом ще приглянешся комусь.
Не поїду в Київ я нізащо.
Загорнуся в своє тихе щастя.
В ньому я і смерті не боюсь.
