21-06-2017 Ірина Жиленко 201

Читаю в дощ

Ірина Жиленко. Читаю в дощ

А. Макарову

Прокидаюсь. Дощ стоїть, як ліс.
Пес під ковдру суне мокрий ніс.
Тю, дурненький, дай поспати ще.
Ну, які прогулянки дощем?

Пробіжись і покропи стовпи.
А тоді — під грубку. І хропи.
Буде довгий-довгий, тихий день.
І ніхто у гості не прийде.

Я зітхну і книгу розгорну.
Книгу цю про Київ, град наш стольний,
про його чудну старовину
написав Макаров Анатолій.

Славна книга! Тольчику, мерсі!
Розпотішив ти мою самотність.
Тут, на дачі, я — межи часів.
І усі часи — мої сьогодні.

І тому сьогодні маю шанс,
залишивши дачний інтер’єр,
сісти на старенький диліжанс
і поїхать у “Шато-де-флер”.

О, ті присмеркові променади!
В тихих вікнах золоті свічки,
галереї, сквери, палісади.
І роки, роки, роки...
Віки!

Дощ стоїть за вікнами стіною.
Багряніє виноград терас.
Станемо і ми старовиною —
може, хтось напише і про нас.

Зносить дощ листки і пелюстки,
гіркоту образ і бруд газет.
Дощ іде. А пес гризе кістки.
Дощ собі іде. А пес гризе...


Читати також