Шимянова Олена. Конкурс драбблів «У мене було 2 хвилини, щоб…»

Дві хвилини до життя

24 лютого 2022 року ранкову тишу Харкова розірвали вибухи. Для Олега, студента Каразінського університету, цей день навіки поділив життя на «до» і «після». Він мешкав у гуртожитку й щодня бачив, як звичайне студентське життя руйнується  ворожими обстрілами.

Сидіти склавши руки було нестерпно. Щойно стихали сирени, Олег разом з іншими волонтерами поспішав на допомогу — розбирав завали, шукав поранених, витягав людей з-під уламків.

Одного вечора він саме готувався до чергового дня волонтерства, коли в небі пролунала пронизлива сирена повітряної тривоги. Не вагаючись, хлопець схопив рюкзак з аптечкою й вибіг на вулицю, прямуючи туди, де, за повідомленнями, влучила ракета. Там він надавав першу допомогу, підтримував поранених словом.

Коли за кілька годин повернувся до гуртожитку, його серце обірвалося. Вибуховою хвилею вікно в кімнаті було розтрощене, а серед розкиданих речей лежали металеві уламки.
— Якби я залишився, усе це було б у мені, — прошепотів Олег, усвідомлюючи, наскільки близькою була смерть.

У нього було всього дві хвилини, щоб вибігти до удару. Цей випадок не лише врятував йому життя, а й зміцнив рішучість: він має залишатися, допомагати, тримати Харків.

Того вечора Олег зрозумів: кожний день — це шанс зробити добро. І він використає його сповна…

Ця історія заснована на реальних подіях. Її герой мав інше ім’я, але його шлях — справжній. У жовтні 2023 року він загинув на Донеччині, виконуючи обов’язки бойового медика у складі спецпідрозділу "Кракен". Ця оповідь — данина його мужності, добру і світлу, яке він залишив по собі.

Світла пам’ять. Ми пам’ятаємо. Ми продовжуємо.