Церковна Дарина. Конкурс драбблів «У мене було 2 хвилини, щоб…»

День зіпсувався ще до того, як вдалося натягти другу шкарпетку. Зазвичай мені щастило більше. Можливо, це був знак — попередження перед знайомством із ним.

Сіль у каві та кульбіти на банані — як у дешевій комедії. А щойно вибігла з дому — врізалася в дивного чоловіка в незвичному вбранні.

Пушок, мій кіт, вмостився в нього на плечі, мов король на троні, і дивився так, ніби я — найгірше рішення в його дев’ятому житті.

Новоприбулий стояв із легкою посмішкою й аурою «випадково опинився в цьому містечку». Мов сюжетний поворот, про який забули попередити.

— Я ж зачинила двері й вікна… — пробурмотіла. — Як він вибрався?

Вуха гостя, які спершу здалися частиною дивного убору, ворухнулись — загострені, елегантні. Невже?..

— Ви… ельф? — видихнула я.

— А ти завжди так прямо з порогу питаєш про расову приналежність? — У голосі вчувалася легка іронія. Хлопець нахилив голову набік, примружившись, і срібне волосся м’яко впало за вухо. Загострене, і, без сумніву, ельфійське.

— Але, гадаю, ми обидва трохи… нетипові, — додав він.

Пухнастий зрадник на плечі потягнувся і подумки зітхнув:

«Ти дивишся на його вуха, я — на твої викрутаси сьогодні. І обидва шоковані».

Я відчула, що про автобус можна забути.

— У мене був поганий ранок.

— Ага, типова передісторія обраної. Так починається більшість пригод, — кинув новий знайомий.

— О, так? — буркнула я. —  Схоже, тільки-но вписалася в одну.

— Ти ще порталу не бачила, — посмішка знову з’явилася на його губах.

— Портал?

— Твій кіт відкрив його. Знову.

—  Знову? — я підняла брову.

—  Ти нічого не пам’ятаєш, так? —  він серйозно поглянув мені в очі. —  Це все ускладнює.

У мене було дві хвилини, щоб знайти опору, але земля раптом закрутилася під ногами.