Ірина Жиленко. Запахло дощем... Передосінні дачі...

Запахло дощем...
Передосінні дачі
Пішли на прохід,
сутеніючими алеями.
Вже літа корабель
гойднувся розпачливо
І тихо поплив за вічною течією.

Як сумно молиться услід вітрилу
Пучок гвоздики в прозорій склянці!
Відзолотіла, відгоріла
Жоржинами маленька станція.

Тераса в винограднім неводі
Пропахла пізньою ожиною,
І сонна річка муліне
Згасає на колінах жінки.

І блузка, сплетена із тіні,
Так міцно обхопила плечі.
Лиш пізніх променів тремтіння
Розсипав перед нею вечір.

І так печально, ніжно дише
Між вільхами пташиний плач.
І розкошує горда тиша
За вікнами спустілих дач.