Ірина Жиленко. І знову осінь. Ходять місяці...
І знову осінь. Ходять місяці,
Як білі чаики понад вербами.
І день за днем в моїм обійсті
Вишнево відгоряє серпень.
Я жду. Полив’яна утома
На смуглих грудях одцвіта.
І хтось незнаний, невідомий
Мені наковує літа.
І доля у вишневій блузці...
За човен тихо-тихо падають
Одна за одною пелюстки —
Пора, пора — пливіть у пам’ять.
І без тривоги, без відчаю,
Лиш зачудовано-здивовано,
Дивлюся, як вони відчалюють,
Мої літа лукавоброві,
Важкі на тишу і на повені,
На перші місячні сивини —
Пливуть човнами малиновими
У тихі заводі й мілини.
Нехай пливуть.
Зозульним дзвоном
Мені наковано стрівань.
Я жду. А по воді червоній
Чекання в пам’ять відплива.
