Ірина Жиленко. Хтось голубий, безмовний...

Хтось голубий, безмовний
В шепоти слів тіка.
Скресла незагратовано
В мені підземна ріка.

Чим я спиню? Полуднем?
Тихим серпанком зор?
Вже захлинула будні
Мрія про сині гори.

Дивні скелясті трони
Із голубих казок
У золотих коронах.
Що мені? Хочу спокою?

Зранку? Сміються руки
До палахтіння хвиль.
Що мені той безмукий
Синьо-печальний біль?

Ще ж гомонить по світу
Поміж казкових трав
Днів моїх непрожитих
Сонячний пароплав.