Ірина Жиленко. Хтось голубий, безмовний...
Хтось голубий, безмовний
В шепоти слів тіка.
Скресла незагратовано
В мені підземна ріка.
Чим я спиню? Полуднем?
Тихим серпанком зор?
Вже захлинула будні
Мрія про сині гори.
Дивні скелясті трони
Із голубих казок
У золотих коронах.
Що мені? Хочу спокою?
Зранку? Сміються руки
До палахтіння хвиль.
Що мені той безмукий
Синьо-печальний біль?
Ще ж гомонить по світу
Поміж казкових трав
Днів моїх непрожитих
Сонячний пароплав.
