Ірина Жиленко. Повний човен плеску і зітхання...

Повний човен плеску і зітхання...
Прохолодні бризки і латаття,
І грудей жасминове шептання
Під шовками сонячними плаття.

І рука задуманого стану,
І рум’янець сонного плеча.
В ній нема ні сміху, ні ридання —
Лиш вродлива стишеність печалі.

В неї очі — лазурит і срібло,
Дві пожежі ночі, дві божниці.
Місячна, прекрасна й непотрібна,—
Ти приснись мені або привидься...

Як сумує по тобі медово
Мій квітник на синьому віконці!
І моя осміяна розмова
Про волось твоїх південне сонце.

Повний човен тиші і задуми,
І ріка сполоскує косу.
І немає сну, і мучать думи
Про твою незбагнену красу...