03-06-2024 Ірина Жиленко 148

Ірина Жиленко. Стареньке сонечко розкунялось...

Ірина Жиленко. Стареньке сонечко розкунялось...

Стареньке сонечко розкунялось
На блакитній призьбі.
Вже вечір. Пора б і в сіни.
А на ранок — визирнути соромливим хлоп’ям
З-за блакитної материної спідниці.
І, застигши розгублено серед неба,
Захоплено дивитись, як у вічній ворожнечі
Зчепляться над обрієм червоні півні.
Лемент, метушня, хлопання крил! —
Летить червоне пір’я по всьому небові,
Аж тини розгойдують штахетини тополь.
Ото щастя! А сумна жінка стоїть на стежці,
Вся, по брови, в синьому...
Жде. І сходять очі слізьми,
А земля паростками.
І сходить душа простягненими до неба руками
Стоїть сумна жінка
На самісінькому дні блакитної прірви,
І тягне до неї жалісливе рученятко
Маленьке сонце...


Читати також