Ірина Жиленко. Прийшло! Чи плач, а чи кричи...

Прийшло! Чи плач, а чи кричи —
Шумнули з неба хвилі, хвилі...
І снили травнями дощі
В моїм розбудженому тілі.

Звела закохано плече
Пахка верба, студенороса,
І одвела земля з очей
Сурмливі зливи, як волосся.

З’явились очі. Рано, рано...
Оце б ще спать... Не руш, не треба.
Спашіло радісним рум’яном
Дощами виплескане небо.

І кинулось блакитом диким,
І обняло її, півсонну.
Свята, черемхово-велика,
Гула любов блакитним дзвоном.

І сонно мружилась красива,
Сміялась і жаріла криком,
І відбивалася від сині
Руками сонячних осик.