Моя самотність — солодкий хрест
Моя самотність — солодкий хрест.
Од Великодня — сама, як перст.
Вечірнє вогнище згаса.
Палю чернетки своїх писань.
Згоріли мої скромні рими.
Погас вогонь. Але під ним
багряно світяться жарини
підземним скарбом неземним.
Спинилась в окові сльоза.
І жде свого часу сумного.
А в небесах стоїть гроза.
Мовчить до часу. До якого?
Нехай мовчить. Ще не прийшла
пора грози, пора сльози.
Іще зола не замела
твої світи, твої часи.
Ще доля не співає “люлі”.
І під грозою, що мовчить,
звучить відлуння од зозулі
іще звучить...
