Ірина Жиленко. Червоні вітрила

Ірина Жиленко. Твори. Червоні вітрила

Він пробіг, зсутулений і стомлений,
В кабінет постукав: — Можна? —
Окуляри блиснули тривожно
Мерехтливим, присмерковим полум’ям.

А вночі...
Стрімким прозорим скерцо
Билось море в береги і реї.
Він приплив із трепетного серця
Гордочолим капітаном Греєм.

Е-ей!
Вітре, понеси
Червоні паруси!
Щоб побачив милу
Синьоокий Грей,
Щоб вітри дзвеніли
В синіх струнах рей!
Як сміялось море!
— Скоро, скоро!    
Переймає подих:
— Жди, моя красо! —
І шептали хвилі:
— Годі! Годі!
Тут твоя Ассоль!    
Сонячно і пряно пахли береги,
І родила пісню синь очей.
На піску відбиток милої ноги...
Ей!
Золотоока!
Ей!
Золотоплеча!
Пахне морем вечір.
— Він приплив, твій Грей! —
І пекуче сонце!
І гарячі губи!
І вітри солоні жовто слались.
І дівоче серце:
— Любиш? Любиш? —
У його долонях трепетало.
Ей-я-ей!
Вітре, понеси
Червоні паруси!
Щоб сміялись бризки
У волоссі Грея,
Щоб вітри капризні
Задзвеніли в реях!

...Він пробіг, сутулий, чимсь пригнічений
Жовта папка, хмурість, парасоль.
І шепчу услід йому, непомічена:
— Припливи! Це ж я, твоя Ассоль!


Читати також