Сходинка — і задишка...
Сходинка — і задишка...
Мовкне пташиний свист.
Нишком проходить кішка,
звівши манірно хвіст.
Дні мої самотинні!
В них цокотить дзигар,
наче у павутинні
плаче нічний комар.
Хто мене, бідну, втішить?
Кожну сльозу з очей
змиє хіба що інша —
та, що услід стече.
Листя спадає долу.
Коника присипля.
Рідним, обжитим домом
пахне мені земля.
