23-06-2017 Ірина Жиленко 134

Хатка

Ірина Жиленко. Хатка

Люди згубили хатку,
бідну сирітку-хатку.
Притислась вона до схилу
гори і вросла, як в могилу.

Тихенько вмирала хатка.
Коли ж проминуло літо —
до неї прибились випадком
двійко п’яничок немитих.

Зраділи. Піч затопили.
У ній напекли картоплі.
Коли роздивились пильно —
ще й посуд знайшли допотопний.

І ще там якісь манатки,
яким вони теж зраділи.
А як же зраділа хатка!
Зігрілась, помолоділа.

І зазимували разом:
двійко п’яниць і хатка.
Хоч хатку ніхто не мазав,
і стріха — на латці латка

Було би де їсти, спати.
Були би тепло і згода.
Людині потрібна хата,
а хаті — господар.

Була би якась там шкварка,
і сволока оберіг,
і піч, і картопля, і чарка.
Все інше, їй-богу,— гріх...


Читати також