Фортеця Тягинь: історичний скарб Херсонщини
Фортеця Тягинь, розташована на мальовничих берегах річки Тягинки, що впадає в Дніпро, є однією з найвизначніших пам’яток середньовічної історії України. Зведена наприкінці XIV століття за правління Великого князя Литовського Вітовта, вона стала частиною потужної фортифікаційної системи на південних рубежах Великого князівства Литовського, Руського і Жемайтійського. Ця фортеця не лише захищала регіон від ворожих набігів, але й була важливим торговим осередком, що з’єднував Схід і Захід. Розташована на перетині ключових торговельних шляхів, Тягинь стала свідком значущих подій: від розквіту литовської держави до перших походів українського козацтва. Сьогодні, попри руйнування та сучасні виклики, пов’язані з війною, археологічні знахідки Тягині відкривають нові сторінки історії, спростовуючи міфи про "Дике Поле" та підкреслюючи цивілізаційну роль регіону в середньовіччі.
Тягинь у системі литовських фортифікацій на південному прикордонні
Фортеця Тягинь була частиною амбітного проєкту Великого князя Вітовта, спрямованого на зміцнення південних кордонів Великого князівства Литовського після перемоги над Золотою Ордою в битві на Синіх Водах (1362). Ця перемога дозволила литовським князям розширити свій вплив на українські землі, створивши мережу укріплень уздовж Дніпра та Чорного моря. Тягинь, розташована між гирлом річки Тягинки та Дніпром, стала ключовим елементом цієї системи. Її стратегічне розташування дозволяло контролювати як водні, так і сухопутні торговельні шляхи, що з’єднували Європу з Кримом і далі зі Сходом.
Наприкінці XV століття Тягинь слугував одним із ключових форпостів у боротьбі проти татарських набігів. Після захоплення цих територій Кримським ханом Менґлі I Ґераєм у 1491 році, коли вони ще належали Великому князівству Литовському, фортецю було перебудовано.
Архітектурні особливості та культурний синтез
Археологічні дослідження, проведені у 2016–2021 роках Південною Середньовічною експедицією Інституту археології НАН України під керівництвом Світлани Біляєвої, виявили, що фортеця мала трикутне планування константинопольського типу з трьома круглими баштами по кутах. Її стіни, збудовані з вапняку, сягали 1,75 м у висоту, а одна з кутових веж могла бути триярусною, до 9 м заввишки. Аерофотознімки ділянки фортеці, зроблені за допомогою сучасних технологій, підтвердили її компактну, але продуману структуру, що займала площу 0,73 га, тоді як городище навколо неї охоплювало 18 га.
Архітектура Тягині відображає унікальний синтез культурних впливів. Наприклад, південно-східну стіну однієї з веж прикрашав фриз у сельджуцькому стилі, що свідчить про контакти з тюркськими народами. Знахідка капітелі колони, декорованої у сельджуцькому стилі, підкреслює високий рівень майстерності будівельників і зв’язки з ісламським світом.
Водночас вапнякова плита з литовськими геральдичними знаками вказує на належність фортеці до Великого князівства Литовського.
Ці артефакти, знайдені під час розкопок, демонструють, як Тягинь стала точкою перетину різних цивілізацій, поєднуючи елементи християнської, тюркської та східноєвропейської культур.
Торговий осередок на перехресті шляхів
Фортеця Тягинь була не лише оборонним пунктом, але й важливим торговим осередком. Її розташування на перетині водного шляху Дніпром і сухопутного маршруту до Криму робило її ідеальним місцем для митниці та переправи. Археологічні знахідки, як-от срібні монети Кримського ханства з тамгою Менглі I Гірея (перша половина XV ст.) та польські денарії Владислава Варненчика (1434–1444), підтверджують активну торгівлю з Кримом, Польщею та іншими регіонами.
Тягинь слугувала митницею на транснаціональному торговельному шляху, що вів до Києва, Львова та Кракова. Генуезький вплив засвідчений знахідками монет з Кафінською контрамаркою та фрагментами генуезької бомбарди, що вказує на присутність італійських купців у регіоні. Ці артефакти, знайдені в кутовій вежі, підкреслюють роль Тягині як економічного вузла, що з’єднував Європу зі Сходом.
Однією з найвизначніших знахідок стала система водогону з глиняними трубами, що свідчить про високий рівень інфраструктури в Тягині наприкінці XIV століття. Ці знахідки спростовують російський міф про "Дике Поле", демонструючи, що Південь України вже в середньовіччі був регіоном з розвинутою економікою та інфраструктурою. Великі кам’яні будівлі, прикрашені колонами з різьбленням, підкреслюють багатство та культурний рівень фортеці.
Тягинь і козацька доба
Фортеця Тягинь відіграла важливу роль у формуванні українського козацтва. У 1492 році запорозькі козаки під проводом черкаського старости Богдана Глинського здійснили похід у Дніпровський лиман, захопивши татарський корабель і визволивши невільників. Ця подія вважається однією з перших згадок про козацькі походи, а 1492 рік часто асоціюється з початком запорозького козацтва. На мапі Радзивіла 1613 року Тягинь позначена як важливий стратегічний пункт, що підтверджує її значення в козацьку епоху. Сенсаційна знахідка залізної булави XV століття, яка могла належати Богдану Глинському, додає ваги цій теорії, адже булава могла бути не лише зброєю, але й символом влади.
У 1676 році кошовий отаман Іван Сірко здійснив ще один похід на Тягинь, а в 1693 році полковник Семен Палій розгромив тут татарський загін. Ці події підкреслюють значення фортеці як опорного пункту в боротьбі проти набігів кримських татар.
На жаль, у XVIII столітті фортеця була остаточно зруйнована, ймовірно, внаслідок воєнних дій або природного занепаду. Проте її спадщина збереглася в археологічних знахідках і пам’яті регіону. У 1992 році на місці городища встановили пам’ятник «Козацька Слава», присвячений 500-річчю українського козацтва. Монумент виконаний у формі колони, увінчаної фігурою Святого Архистратига Михаїла — покровителя воїнів і символу незламного духу.
Сучасні виклики, як-от окупація та підтоплення після підриву Каховської ГЕС у 2023 році, ускладнюють збереження пам’ятки, але її значення для історії України залишається незаперечним.
Археологічні відкриття та сучасність
Перші археологічні дослідження Тягині провів у 1914 році херсонський археолог і краєзнавець Віктор Гошкевич, який виявив донжон і залишки стін городища. Однак роботи були перервані через Першу світову війну. Новітні розкопки, проведені у 2016–2021 роках, відкрили нові деталі: від планування фортеці до артефактів, як-от середньовічні монети, кераміку, гарматне ядро XV століття та арбалетні болти, характерні для литовського війська.
Сучасні реалії війни наклали відбиток на долю Тягині. Після повномасштабного вторгнення Росії у 2022 році село Тягинка зазнало окупації, підтоплення та обстрілів. Незважаючи на це, археологічні артефакти, включаючи унікальну булаву та монети, були врятовані та зберігаються в Археологічному музеї Інституту археології НАНУ. Ці знахідки є важливим свідченням спільної історико-культурної спадщини українців, литовців і кримських татар.
Фортеця Тягинь є не просто історичною пам’яткою, але й символом стійкості та культурного синтезу. Її історія, що охоплює литовське правління, торговельні зв’язки зі Сходом і Заходом та козацькі походи ілюструє багатогранність української цивілізації. Археологічні знахідки — від вапнякової плити з литовською геральдикою до залізної булави, можливо пов’язаної з Богданом Глинським, — підкреслюють значення Тягині як мосту між культурами. Сьогодні, коли регіон зазнає нових випробувань через війну, потреба в збереженні цієї пам’ятки стає ще актуальнішою. Продовження досліджень і консервація фортеці не лише вшанують її історичну роль, але й нагадають про єдність народів, які формували історію Південної України.
