Ірина Жиленко. Кошеня золоте по паркету бродить...

Кошеня золоте по паркету бродить.
Прокидаюсь і глухну, розгортаю руками щебет.
Срібний цинковий дах навпроти
Б’є розплавленим сонцем в моє музичне небо.
Голубиний спурх! Моє небо стомлене
Мерехтінням пружавих, вітряно-ніжних крил.
Голубиний спурх! Я дзвеню, виповнююсь
Їх тривожним польотом, їх парусною силою.
І німію... А сині гами
Розплескались в душі чеканням.
І хлюпнули з очей сльозами...
Щастя-щастя! Ти теж - страждання...