Ірина Жиленко. А я живу. В тінях і плямах сонячних...

А я живу. В тінях і плямах сонячних...
Прикривши віями очей хмільнистий крик,
Я бачу буйножовті вальси соняхів
Крізь голубу опущеність повік.

І в біль доріг, розгублена, не смію
Розкрить зіниць гарячі горизонти,
Бо так заколисалося на віях
Розморене, пухнасте сонце.

Душі моєї сокорина рань
Змиває груди в сонячному громі.
І вже нема ні стежок, ні терзань —
Лиш соняхи і ця щаслива втома...

Вечірня втома мідяних долонь,
Що цілий день в серпневій заметілі
Співали долю тихих оболонь,
Співали працю — смуглі гімни тіла.

І потекла зелена річка гону
В поснулі заводі бездонних рук.
А сонце обіперлося червоно
На плечі луків.
Погасла дня темно-вишнева грань...
Лиш вальси хмар і жовтуватий спомин.
І вже нема ні втіх, ані терзань —
Лиш соняхи і ця щаслива втома.