Я Господу і досі не простила...
Я Господу і досі не простила
своєї втрати невигойний біль.
Та, слава Богу, осінь відпустила
усе, що тамувала у собі.
Все безголів’я і усі печалі
зійшли вночі смиренними дощами..
Ми виплачемося, сестрице Осінь,
і вибачим тому, хто повелів,
щоб розляглись могили, як покоси,
від сотворіння й до кінця землі.
В старому Витачеві, на базарі,
хильнем чарчинку в нікудишнім барі,
закусимо солоним огірком,
і ти навчиш, як знову полюбити
розлюблену красу земного світу:
цей вигін із цапком і гусаком,
базар, автобус, лаву під кленком.
Все покажи, щоб дух в мені змирився,
красою переповнений ущерть.
Та тільки не показуй чорнобривців.
Побачу —
і осліпить очі смерть.
