15-06-2017 Ірина Жиленко 421

Літній ранок

Ірина Жиленко. Літній ранок

Ну, хто придумав боротьбу за існування?
Поприщило би губи сурмачу,
який удосвіта стяга мене з дивана
до черги, сапки, віника й борщу.
Якби могла — о, я жила б не так.
Ну, перш за все — я виспалась би всмак.
Але... світанок — і без мене? Годі!
День обезглавлений — який у ньому сенс?
Проспати виліт ластівки на сході,
це мовби запізнитися на все:
на перший акт творіння, перший такт
Вівальді і на юний вальс цвітіння.
Ти будеш спать? Тимчасом твій контракт
зі щастям анулює провидіння.
Нема дурних.
Хай мертві сплять. А я
прокинусь під будильник солов’я.
І все тоді — моє, мені, для мене.
Усе — блакитне, золоте, зелене.
Найперший кухоль молока налить.
І щастя взяти — геть усе. Огребом!
Бо всі ще сплять. Немає з ким ділить.
Так їм і треба, сонним розтелепам.
І ягідка з-під Божої поли —
мені. І ласка доброї собаки.
І гостре жальце першої бджоли
в багряних кошлах заспаного маку.


Читати також