13-08-2017 Ірина Жиленко 162

​Так мало ми жили. І так багато!

​Так мало ми жили. І так багато!

Так мало ми жили. І так багато!
Тих днів і не злічить, і не згадати.
Коли нас, ще живими, розлучили,
ми в сонці зустрічалися очима.

Тепер, коли навіки нас розлучено,
ми душами стрічаємось квітучими
в ряснім кущі жасмину, навесні,
коли ще жодна квітка не опала.
Ми порахуєм їх —
бо стільки й наших днів.
Ох, як багато їх!
І ох, як мало...


Читати також