Земля забрала милого...
Земля забрала милого.
Посіяла траву.
Мене ж Господь помилував.
І я чомусь живу.
Помилував з умовою,
шепнувши тайкома:
безмовіє, безсловіє,
безлюдіє. Сама.
Нечутно і невидимо
живу життя своє.
Нехай ніхто не відає,
що я на світі є.
Живу — сумною, сивою,
забутою людьми.
І трішечки щасливою,
коли цвіте жасмин.
