(1908-2003) Василя Барку вважали поетично безпосереднім і органічним письменником, для якого не існує межі між манерою письма та висловом. Відсутність межі між свідомою та несвідомою творчістю, нероздільність артистичного позування та поетичної безпосередності або дистанційованість від риторичних способів висловлювання й цілковита залежність від них не підлягали в поезії В. Барки однозначному визначенню, бо були гротескним цілим. Поет твердив, що він не є символіст, що в нього нема символізму як напрямку, а є тільки символи. Ці символи, що охоплюють цілий космос, природній і надприродній, проникають у любовну лірику й додатково з’єднують її в одну цілість. Барка грався поетичними мовами і літературними традиціями, свідомо «фліртував» з ними. В основу створених ним образів і поетичної мови покладено літературні традиції, започатковані в українській народній творчості, в творчості представників українського середньовіччя, європейського ренесансу, європейського та українського бароко. Твори Критика
|
11.03.2017
242
Василь Барка
12.10.2021
244
11.10.2021
219
11.10.2021
278
11.10.2021
194
11.10.2021
143
11.10.2021
314
11.03.2017
240
11.03.2017
357
11.03.2017
382
11.03.2017
1430
11.03.2017
6893
11.03.2017
1033
11.03.2017
1613
Популярне
1
732
Вибір редакції











