11-10-2021 Василь Барка 97

До питання про типологію героїв у творчості Василя Барки

Василь Барка. Критика. До питання про типологію героїв у творчості Василя Барки

УДК 821.161.2: Барка

Головань Т.П.
Інститут літератури імені Т.Г. Шевченка
Національної академії наук України

У статті проаналізовано типологію персонажів в епічній поемі Василя Барки «Судний степ» та зроблено висновок наявність двох головних типів героїв - із закритою долею та з відкритою. Описана типологія співвідносяться з хри­стиянським ученням про людину і є одним із способів вираження світогляду письменника.

Ключові слова:тип персонажа, закрита доля, відкрита доля, християнський світогляд.

Головань Т.П.
Институт литературы имени Т.Г. Шевченко
Национальной академии наук Украины

К ВОПРОСУ О ТИПОЛОГИИ ГЕРОЕВ В ТВОРЧЕСТВЕ ВАСИЛИЯ БАРКИ

В статье проанализирована типология персонажей в епической поэме Василия Барки «Судная степь» и сделан вы­вод о двух главных типах героев - с закрытой судьбой и с открытой. Эта типология соотносится с християнским ученим о человеке и является одним из способов выраження мировоззрения писателя.

Ключевые слова:тип персонажа, закрытая судьба, открытая судьба, христианское мировоззрение.

Holovan' T.P.
Taras Shevchenko Institute of Literature Shevchenko
National Academy of Sciences of Ukraine

ON THE QUESTION REGARDING CHARACTERS TYPOLOGY IN VASYL BARKA'S WRITING

The article analysis characters typology in Vasyl Barka's heroics «Steppe of Judgement» and draws conclusion on availability of two main types of characters - open type of fate and closed type. Typology described correlates with Christian teaching about human and is one way to express writer's worldview.

Keywords:character type, closed fate, open fate, Christian ideology.

Постановка завдання. В українському літе­ратурознавстві не раз звучала думка, що Василь Барка є християнським письменником. Але питання змісту його християнської творчості та художніх форм, у яких воно виражається, ґрун­товно не розглядалося. Зокрема, недостатньо ви­вчено типологію героїв Василя Барки, хоча саме персонажі (з їх етичними концепціями) є головни­ми виразниками світогляду письменника. Винятком є хіба роман «Жовтий князь», якому традиційно приділяють багато уваги. Інші ж твори дослідже­ні менше. Ідеться про роман «Рай» (низку цінних спостережень про цей твір зробили Ю. Шерех [4], М. Кульчицька [див., напр., 3]) та строфічний роман «Свідок для сонця шестикрилих», проаналізований В. Кейсом [1, 2]).

Постановка проблеми. У цій статті порушимо проблему типології персонажів в епічній поемі «Суд­ний степ» (1992), присвяченій подіям Другої світової війни. Твір прикметний тим, що в ньому представ­лено базові персонажні типи, характерні і для інших творів Василя Барки. Але не менш прикметно, що головний герой поеми - художник-іконописець Ан­дрій Розсадко - перебуває в рамках обох персонажних типів, точніше, здійснює перехід від однієї групи до іншої. Саме так можна описати в літературознав­чих термінах його світоглядне становлення.

Виклад основного матеріалу дослідження. Ув'язнений за «антирадянську діяльність», але ам­ністований через загальну мобілізацію Андрій по­трапляє на фронт. Тут, у самій гущі бойових дій, щодня знищуючи ворога, він керується принципом «справедливої відплати», оскільки усвідомлює: на карту поставлено долю всього українства, його іс­нування і майбутнє: «Ми переможем? - наш народ зостався. / Як - ви? То наш народ огнем безслав'я / згорить на добриво бліде». Саме це усвідомлення як певна моральна перевага дає йому підстави також сподіватися на допомогу «вищих сил»: «Незвісні те­рези нам перевагу / дають: від милости!. Тому і милость: небозвід могучий / і сила сонцева, вся - в невмирущість, / нам поміч на війні складе». Наве­дено у творі і певну статистику, на яку спираєть­ся герой (можливо, це парафраз антинацистського гасла): «Вб'ю одного, в воєнність рівнорядну, / то з вашого м'ясарства вириваю / аж двісті п'ятдесят людей». Іншими словами, смерть одного нацис­та рятує двісті п'ятдесят мирних громадян - саме стільки життів, на переконання героя, міг би віді­брати рядовий окупант.

Але, як з'ясовується, є й зворотний бік відплати. Це ненависть. Ненависть до ворога та її втілення - помста. Діє вона і в житті Андрія: його дружина Марта гине під час бомбардування міста. «Мені не­нависть, як нагрітий ключик, / заводить серце...» - зізнається герой. Він навіть остерігається - у ви­падку поранення - фізичної слабкості або небоєз­датності. Адже тоді не зможе втілювати свою нена­висть до ворога: «чи на кров долучить / мій мир? коли не зможу мстити», а саме життя перетворить­ся на пекло невтіленої помсти: «Впаду в каліцтві! змійський, до пилючки; / Єсть яд, а збито зубики колючі, - / Тоді мій вік - казан перлистий».

Цим почуттям вражені майже усі солдати. Ма­сову істерію ненависті Василь Барка описує дуже яскраво. У поемі є епізод, коли українські коман­дири підігрівають вояків перед боєм, зачитуючи їм листа німецького офіцера до дружини про колоні­зацію українських земель і про майбутнє рабське становище українців:

Заставимо рабів для нас трудитись,
місцевих: пі
длюдків! - при стаднім бидлі,
та при машинах на лану.

Скаструєм їх остачі молодіжні;
а масу - в піч...

Неважко передбачити, якими можуть бути на­слідки цього згубного почуття. Андрій отримує важке поранення: «Маляр (хода замореному тяж­ча) - / спішив, проти пострільности мужався, / як другі: рівно ряд військовий. / А враз - враз сполох буряний в оранжах, / … / розбив простір! І світ від­кроїв». Спрацьовує принцип бумеранга, механічної віддачі. Тому автор і наголошує: «Так ліг і ворог мертвоголовистий, / коли маляр, гранату засвітив­ши, / його при танкові поклав». Герой переживає клінічну смерть, потрапляє в госпіталь. Після оду­жання повертається на фронт.

Події, що відбуваються з Андрієм, становлять замкнутий цикл і можуть багато разів повторитися з такою самою послідовністю: ненависть до ворога - жага помсти - поранення - госпіталь - повернення на фронт. Тому перед нами тип героя, який діє в замкнутому або зачарованому часопросторі, пере­буває ніби кармічному колі. Андрій - носій такої долі, що у ній рушійними силами є почуття-емоції, точніше, людські пристрасті (в цьому випадку ненависть). Саме підпорядкованість пристрастям, іноді сліпим, закриває, зачаровує життєве коло героя. Цей, закритий, тип долі корелює з пекель­ним колом, з безвихідністю пекла в християнській традиції. Закрита доля проявляється також у жит­ті фронтового друга Андрія - Кузняра. У романі «Свідок для сонця шестикрилих» таким є Скорогляд, який «лютістю котився в прірву адську /… / на всіх безвинних перемстивсь». Деяким героям Ва­силя Барки вдається розімкнути безвихідність пе­кельного кола, але значна частина залишається у ньому назавжди.

Але з певної миті в житті Андрія починає ді­яти інший тип долі. Важке поранення, близькість смерті кардинально змінюють героя, духовно його відроджують, навертають до Бога. Від ненависті і бажання помсти не залишається і сліду: «З тюрми ненависти заслон віддвигнувсь, / мов горній досвід розсипав». Місце руйнівних почуттів, що призводять до безвихіддя, займає почуття християнської любові.

Тому, повернувшись на фронт, Андрій Розсадко ви­являє в собі нездатність воювати, відбирати життя: «Не можу! не до вбивства приналежний!» Як наслі­док, він постає перед конфліктом між почуттям лю­бові до тих, у кому раніше бачив ворога, і обов'язком воїна-захисника, подвиг якого освячений справедли­вою помстою. Цю життєву дилему герой змушений вирішувати безпосередньо під час битви.

Уже в першій бойовій сутичці він відмовляєть­ся застосовувати зброю, але під шквальним вогнем виносить з вогняного пекла і доставляє в безпечне місце пораненого майора. Свідки цього вчинку трак­тують те, що відбулося, як свідомий вибір смерті. Саме в таких, безвихідних, ситуаціях у житті духо­вно відродженого героя починає діяти інший тип долі. Відбувається трансцендентне, божественне «втручання» в його життя, ніби проявляється слід вищої волі. Після рятунку офіцера у військову час­тину телефонує полковник і, дізнавшись про вчинок рядового Розсадка, наказує перевести його санбат:

Єсть; перешлю на справу, більш нагріту:
до санітарів!. стан скріпити встигну;
до ночі вистояти: єсть!»

(кінчивши звіт) «- Ну, позбулися гризу! -
наказ полковника: в санбат відгримнув
бійця Розсадка; держим честь.

Щось подібне відбувається в епізоді допиту, коли несподівана телеграма від генерала рятує ге­роя від близької смерті:

Гурт вибухнув: «-Давити! в дружніх криках: «тут гроб! не визволить ні спрода скритна, ні небо, як іконний склад».

Задушать. А дверина враз відкрилась,—
При телеграмі вбіг чинок, півкирпа:
«-Пож
діть!» і стрічку передав.

«- Від генерала слово: - розстріл скосить,
коли б Розса
дка хтось задрав.

Таке вирішення конфлікту здається неприрод­ним, а читач відчуває певне розчарування. Адже ініціативу проявляє не герой. Але ця неприродність є свідомим авторським задумом - означити над­природне втручання в людське життя, божествен­ну участь у земних подіях. У цьому епізоді Василь Барка оголює прийом deux ex mahina, який, схоже, трактує не як механічний фінал з повчальним зна­ченням, а як реальну дію божественного втручання, що розкриває зачароване життєве коло, залежність від пристрастей. Однак цей процес обопільний: не було б духовного відродження героя - не було б і божественного «втручання». Тому таку долю можна назвати відкритою. Її втілюють й інші герої «Суд­ного степу», зокрема Віктор і Рита. У поемі «Кафа» (1946, 1966) таким є Зіновій.

Висновок. Отже, у творчості Василя Барки можна виокремити два типи героїв - герої з закритою долею і з відкритою долею. Ці дві групи не ізольовані, відбувається перехід з однієї групи в іншу, з закритої - у відкриту, з середовища, де вирують людські пристрасті, у простір, де вчинки узгоджуються з надприродною волею. Цей перехід, ця трансформація знаменує процес набуття героя­ми віри в Бога, «народження згори», тому є одним із способів виражання християнського світогляду письменника.

Список літератури:

  1. Кейс В. Малий вступ до великої поеми / В. Кейс // Василь Барка. Свідок для сонця шестикрилих. Строфічний роман. Книга І. - Мюнхен: Сучасність, 1981. - С. vii-ix.
  2. Кейс В. Про «Свідка для сонця шестикрилих» (З промови на святкуванні Василя Барки 22-го червня 1996 р.) / В. Кейс // Світо-Вид. - 1996. - Ч. 4. - С. 68-72.
  3. Кульчицька М. «Дійсність проростає крізь конфлікт» (на матеріалі романів В. Барки «Рай» та «Жовтий князь») / М. Кульчицька // Наукові записки. Серія: Літературознавство. - Вип. V. - Тернопіль: ТДПУ, 1999. - С. 42-53.
  4. Шерех Ю. Образ світу: між сном і статистикою (Василь Барка. «Рай». Роман) / Ю. Шерех // Шерех Ю. Друга черга. - Нью-Йорк, 1978. - С. 191-203.

Читати також