Війна, кохання, перемога. Тетяна Безуса

ДРУЖИНІ ВІД ВОЇНА-ЯНГОЛА

Чорна хустина...Чорна хустина...
Смуток і біль, незагоєна рана...
Плаче моя українська родина,
Чорну хустину вдягає кохана.
Вперше не стримав я даного слова,
Що повернуся додому живим;
Що твої сльози мене не спинили -
Вибач, благаю, бо час вировий...
Хто, як не я, буде вас захищати?
Хто буде лютого ворога бить?
Гинуть ще зовсім юні солдати...
Так я, голубко, тобі говорив.
Я маю доню і любого сина,
Правда, малі ще, ти їм розкажи,
Як я любив їх, тебе, батьківщину,
Як я хотів, щоб щасливо жили!
Вибач, кохана, що в небо злітаю,
Вибачте, мамо і доню, і сину...
Я завжди з вами, тепер захищаю
З Господом разом - і вас, й Україну.
Мужня і сильна, найкраща у світі
(Добре це знаєш, казав це щоденно),
Ти будеш жити для доні і сина,
Будеш любити за себе й за мене.
Знай, моя мила, прийде Перемога!
Орків здолають мої побратими!
Будеш гордитись - як воїн загинув.
Ти, мої рідні - це й є Україна.

Чекає мати сина з січі,
Не спить, в тривозі вдень й вночі,
Додому жде свою кровинку,
Й молитви тонуть у свічі.

Злий вітер свище й гасить свічку,
Дощ безупинно ллє з відра...
Пташина вдарила у шибку
Чи вишня гіллям б'є стара?

Згадала сина й день той світлий,
Коли, попри страшенний біль,
Вона була найщасливіша
Серед щасливих породіль.

О, як вона хотіла сина,
Як тішилась своїм дитям,
У ньому всесвіт весь вмістила
І сенс всього свого життя!

Ось він вже робить перші кроки,
А тут з букетом й букварем
Всміхається, у ямках щоки -
Бешкетник став вже школярем.

Як та стріла, літа промчали,
Юнак вже красень, руки золоті,
Рушник ночами мати вишивала,
Щоб стали в парі діти - молоді...

Круки в кінці зими завили
І сонце вкрали навісні,
І смутком серце мамине залили -
Син - воїн дім залишив навесні.

Казав, що йде Вкраїну боронити,
Що переможе, що цей жах мине,
І запевняв, що буде довго жити:
"Ти тільки вір і жди мене!"

І мати жде, і буде ждати,
Ніхто не жде так , як вона,
Їй Бог дав щастя - сина мати,
Й любов'ю наділив сповна.

Такого в неї не відняти,
Хай навіть небо долі упаде!
Низький уклін тобі, вкраїнська мати,
Яка з війни синочка свого жде!

Знайте, кляті орки:
Нас не подолати,
Бо мстити за вбитого
Прийде його мати,
Прийдуть брат з сестрою,
І прийде дружина,
Нищитиме батько,
Вся наша родина!
Бо гнати вас в шию
Буде його син,
Бо ми українці -
Усі як один.
А прокляті покручі,
Що у рабське вбрались,
Згинуть з вами разом
В страшному тартарі.
Бо земля не буде
Нечисті носити,
Знищимо й вас, гниди,
Щоби вільно жити.
Виженем сволоту,
Що нас обкрадала,
Бо сховалась в нори,
Як війна настала.
Україна - ненька -
Це ми усі разом,
Це ті, хто в окопах,
Кого криють"Градом",
Це ті, хто рятує,
Хто всім помагає.
Нас не подолати -
Хай світ увесь знає!
Витремо ми сльози,
Станемо сильніші.
З нами Перемога,
Бо ми - найміцніші!