16.04.2023

Художній світ Чарлза Діккенса

В. В. Міщук

Кроком у напрямку реалізму, якщо орієнтуватись на роман «Мартін Чезлвіт», є твердження Діккенса про те, що зло, яке розсіяне у світі, - це не «готичний» жах, це реальність. Перемогти зло можна лише за допомогою активної боротьби, знищуючи його паростки як у суспільстві, так і в собі самому.

Продовжуючи захитати принципи гуманізму і моральності. Діккенс пише низку творів, які об'єднуються загальною назвою «Різдвяні оповідання». Різдвяний затишок дому стає однією з найважливіших категорій «Різдвяної пісні у прозі», «Дзвону», а також інших творів циклу: «Цвіркун за піччю», «Битва життя». «Одержимий» (1843-1848). В основі оповідань - ідеї милосердя і взаємодопомоги. Персонажі - представники найрізноманітніших соціальних груп, які під впливом обставин поліпшують як власний, так і суспільний моральний стан. Типовим втіленням авторського задуму вважається Скрудж - жалібний і бездушний ділок, який зневажає бідняків, будучи за своїми поглядами мальтузіанцем, не визнає за ними права мати власну сім'ю, дітей. Під впливом казкових персонажів (духів), які з’явились йому уві сні. Скрудж несподівано перетворюється на доброго дідуся, який завжди готовий прийти на допомогу людям.

Чи не найкращим твором Діккенса 40-х років є роман «Домбі і син» (1848). своєрідна передмова до його зрілої творчості. Саме в цьому творі різдвяна ідея перемоги добра гармонійно поєднується з глибоким соціально-психологічним аналізом. У романі майже немає таємниць, взаємозв'язки між людьми об’єктивно переплетені і з'єднані в один вузол.

Світська зірка Едіт виходить заміж (із розрахунку) за голову негоціантської фірми «Домбі і син». Її доля нерозривно пов'язана з долею її двоюрідної сестри, каторжанки Аліси Марвуд, яка свого часу була занапащена помічником Домбі-Каркером. Це один із вузлів загального суплетіння. Інша нитка сув’язі - Домбі і його діти. Доньку Флоренс батько не помічає, вважаючи її «монетою, яку не можна вкласти у справу». Всі сподівання на продовження справи Домбі покладає на свого сина, тендітного хворобливого Поля, який невдовзі гине внаслідок запропонованої батьком системи виховання. Повстає проти деспотизму Домбі-батька і йде від нього Едіт. Дії Каркера призводять фірму до банкрутства. Але створений на зразок різдвяної казки роман закінчується моральним переродженням героя. Щоправда, на цей час він уже немічний старий, який не в силі реалізувати наслідки свого позитивного «я».

Значною мірою в творі трансформується і поетика митця. Манера характеристики образів, наприклад. знаходиться в безпосередньому зв’язку з їх соціальною належністю Капітан Катль і господар крамниці морських інструментів - фігури відверто комічні, в той час як машиніст Тудль і його дружина - люди (як і всі симпатичні авторові герої його творів) дещо безтолкові - змальовані при допомозі засобів м’якого гумору. В той же час Каркер (по суті, негідник) виявляється (одним із перших в англійській літературі) представником «підпільної людини»: розоривши внаслідок внутрішнього бунту фірму Домбі. Каркер не присвоює собі нічого.

Загальний тон роману позбавлений того оптимізму, який був притаманний раннім творам письменника.

З інших художніх засобів звертають на себе увагу символи Діккенса. зокрема символ залізниці, який відповідає змістові роману (до речі, саме на ній під колесами потягу гине Каркер).

Третій період творчості Діккенса був особливо плідним: створено низку романів - «Девід Копперфілд» (1850), «Холодний будинок» (1853), «Важкі часи» (1854), «Крихітка Дорріт» (1857), «Повість про два міста» (1858).

Соціально окреслена сатира в творах цього періоду помітно переважає гумор. Усі суспільні і державні інститути піддаються гострій критиці. За межами цієї характеристики знаходиться (та й то частково) хіба шо роман «Девід Копперфілд». У силу того, що в основу цього твору письменник поклав спогади про власне дитинство та юнацькі роки. Саме з цим пов’язані його ліризм, тонкий гумор. Це далеко не автобіографічний роман, незважаючи на те, шо його герой, як і сам автор, стає письменником. Це твір про час і спогади, про їх роль у житті, своєрідний варіант класичного «роману виховання».

50-і роки - важкий час у житті Діккенса. Розлучення з дружиною порушило віру письменника в його етичний ідеал - сімейне життя. Тим із гострішою увагою спостерігає він життя, яке його оточує. Але гострі проблеми, характерні для англійського суспільства цього періоду (зокрема посилення чартистського руху), не позбавляють письменника його основних переконань: він - непохитний супротивник насильницьких перетворень у суспільстві і вважає, що покрашення соціуму можливе лише при умові поліпшення його моральності. Саме ці проблеми і стають головними в його творчості. Показовим для третього періоду творчості є роман «Важкі часи». Навіть коли прийняти до уваги, що дійовими особами цього твору є підприємець Джосайя Баундербі і його найближче оточення, то, враховуючи, що цей ділок контролює всю діяльність містечка Какстаун, маємо розповідь про все англійське суспільство через зображення життя невеличкого містечка.

У звичній для себе манері письменник встановлює взаємозв'язок між дійовими особами. Баундербі не просто перебуває в дружніх стосунках із сім’єю Гредграйндів. Через деякий час він одружується з Луїзою Гредграйнд, а її брат Томас стає головним помічником у банкіра Баундербі. Незабаром, заплутавшись у боргах, Том викрадає гроші з сейфа, ключ від якого йому доручено, а вину за злочин перекладає на робітника Стівена Блекпула. Через деякий час злочинця викрито, але Стівен гине. Луїза йде від Баундербі. Зрозуміло, що короткий переказ фабули не дає повної уяви ані про силу взаємозв'язків роману, ані про реалізм письменника, ані про його погляди. По суті, йдеться про реальне відтворення у літературі багатьох суспільних феноменів.

Критика Діккенса торкається не тільки осіб, але й життєвих явиш. Тим не менш, для їх розуміння потрібно зупинитись на розгляді системи образів.

Джосайя Баундербі (персонаж, який «затінює» всі інші образи) - людина, яка, за його власними словами, виросла в канаві, бо була покинута батьками, і лише завдяки своїм здібностям і наполегливості змогла вибитись у люди. Такий імідж «дозволяє» йому виправдовувати своє грубе поводження з людьми, відверто їх зневажати. Джосайя переконаний, що його робітники б'ють байдики і думають лише про одне: «щоб їх годували черепаховою юшкою і дичиною із золотої ложечки», а єдиний, хто справді працює, - це він сам. У зв'язку з цим підприємець і банкір вважає за можливе купити собі дружину; щоб вдовольнити свою пиху - тримати у нахлібницях збіднілу аристократку'. Письменник завдає удару цьому цілком негативному персонажу не тільки завдяки зовнішнім описам. Наприкінці твору він вказує на відразливість його внутрішнього світу. Виявляється, шо у Баундербі, який всіляко ганив своїх батьків, чуйна мати, яка вклала у виховання свого сина всі свої сили і гроші.

Критику' раціоналістичного підходу до життя митець здійснює, зображуючи сім’ю Гредграйндів. Раціоналістична система виховання, яку сповідує Гредграйнд-батько, призводить до того, шо його діти перетворюються на цілком механічних істот (принаймні зовнішньо). Автор навіть «збагачує» їх імена відповідними епітетами («металургічна Луїза» і «математичний Томас»). Але поступово їх внутрішня незгода переростає у зовнішній бунт.

Виступаючи проти чартистського руху', Діккенс сатирично змальовує агітаторів- чартистів. вказуючи на них, як на відвертих демагогів. «О друзі мої, пригноблені робітники Какстауну! О друзі мої і співвітчизники, раби залізного і безжального деспотизму! О друзі мої, товариші по нещастю, товариші по праці, брати і ближні мої!» - так починає свою промову оратор-чартист Слекбрідж, який поступово намагається настроїти робітників проти Стівена Блекпула. Через декілька днів він безпідставно звинувачує Стівена у злочині, сприяючи, таким чином, не захистові робітника, а справі Баундербі. Такому «захистові» письменник ’ протиставляє реальну підтримку робітникам, яка має в своїй основі високу моральність (поведінка Рейчел).

Світ пристосуванців представлений у творі багатьма персонажами: тут і пристосуванець Бітцер, і зловісна нахлібниця Спарсіт, і навіть дружина Гредграйнда, яка зажила собі слави жінки, «не схильної ні до яких фокусів». Сміх Діккенса в цьому творі набирає гнівного звучання. По суті, у романі «Важкі часи», як і в інших творах третього періоду, Діккенс зображує вже не окремі сцени соціального життя, а показує буржуазну систему в цілому.

Твори четвертого періоду - романи «Великі сподівання» (1861), «Наш спільний друг» (1864) - в них автор свідомо звертає увагу читачів на неможливість для простої людини в умовах тогочасної дійсності реалізувати свої мрії про щастя.

Л-ра: Зарубіжна література в навчальних закладах. – 1996. – № 2. – С. 26-27.

Біографія

Твори

Критика