16.04.2023

Нелітературне мовлення у «Посмертних записках Піквіккського клубу» Ч. Діккенса

І. М. Задоріжний

Розвиток мови — процес складний і суперечливий. Закономірності, що лежать в його основі, по-різному виявляються у літературній мові та діалектах. Усна мова постійно впливає на письмову і навпаки. Діалекти значно ускладнюють загальний процес розвитку мови. Саме в них можна простежити старі форми і водночас риси нового, чого, як правило, нема в мові літературній.

Існування єдиної літературної норми в Англії протягом двох останніх століть не лише спрямовувало, а й стримувало розвиток письмової англійської мови, тоді як усна мова розвивалася дещо інакше. Внаслідок існування діалектних відмінностей англійська мова на всій території Англії XIX ст. створювала досить строкату картину. З певних причин цей процес не міг не позначитися на мові художніх творів письменників-реалістів. У XIX ст. відбувається жвавий процес демократизації літературної мови. Словниковий склад мови англійської реалістичної літератури постійно розширюється. Жива народна мова в її соціальних і діалектних проявах потоком влилася в художню літературу і стала важливим стилістичним засобом індивідуалізації мови, особливо діалогічної. Реалізм XIX ст. відкинув старі стилістичні перепони. Письменники-реалісти почали писати живою мовою народу, дбати про її відповідність думці і характеру особи. Екстенсивний розвиток літературної мови сприяє розширенню норм літературної мови; відбувається переоцінка нелітературних форм. Діалектизми, просторіччя, жаргонізми, варіанти мови набувають права увійти в літературу. Вони стають для вікторіанців не лише засобом, а й предметом зображення.

Інтерес до нелітературних елементів у художній прозі XIX ст. був, зокрема, викликаний і зміною співвідношення літературності і характерності авторської мови персонажів. Якщо XVII—XVIII ст. були епохою панування авторської оповіді, то з середини XIX ст. поступово розвивається характерологічна оповідь. Збільшення частки прямої мови свідчить про те, що у вікторіанському романі норми розмовної мови починають домінувати. Автори прагнуть менше описувати мову персонажів, а більше передавати її у формі, близькій до усного мовлення. Тому діалог і полілог посідають чільне місце. Сама фактура прямої мови відзначається високою емоційністю. Цьому сприяли певною мірою просторіччя, діалектна лексика, жаргонізми, яким властиві образність, експресивність. Вікторіанці зображають такі індивідуальні особливості персонажів, як дефекти мови, іноземний акцент, дитяче мовлення, жаргони декласованих елементів тощо. Отже, тяжіння до нелітературних форм мови у письменників-реалістів тісно пов’язане з методом реалізму в літературі, а реалізм є несумісним із пуристичним оберіганням традиційних норм літературної мови. Відкривши широку дорогу до народної мови, письменники «блискучої плеяди» тим самим сприяли процесу демократизації літературної мови. Мабуть, найяскравіше демократизація літературної мови проявилася в романах Ч. Діккенса.

Основоположник критичного реалізму в англійській літературі XIX ст., твори якого певною мірою визначили шляхи розвитку національного реалістичного роману, Ч. Діккенс не належить до тих письменників, котрі залишили книги чи статті, в яких були систематично викладені їхні власні погляди на мистецтво. Жодна зі статей романіста не має характеру літературного маніфесту. Незважаючи на це Діккенсові передмови до власних творів, листи дають можливість скласти певне уявлення про його естетичну програму. Головною естетичною засадою письменника була вимога правдивого і суспільно значущого мистецтва.

Художник змальовує всі верстви сучасного йому суспільства, всі соціальні прошарки і змальовує їх як реаліст, який вміє помітити типове у мові, поведінці людей і створювати образи великої узагальнювальної сили. Оцінюючи мову творів деяких російських письменників, Л. М. Толстой зазначає: «Справжній учитель літературної мови Діккенс... завжди умів ставити себе на місце дійових осіб і чітко уявити, якою мовою кожен персонаж повинен говорити».

Справді, панорама життя, змальована Діккенсом, вельми широка. Та переконливість, з якою романіст змалював життя суспільства, художня повнокровність образів вимагали від художника великої майстерності у використанні всіх пластів англійської літературної мови, включаючи також нелітературні форми, які є органічним елементом у мовній структурі творів Діккенса, однією з особливостей його творчого методу.

Працюючи над першим романом «Посмертні записки Піквіккського клубу», Діккенс спирався на багаті традиції англійської реалістичної літератури XVIII ст., передусім на комічні епопеї Г. Філдінга, які слугували йому зразком змалювання персонажів, використання кокні для комедійної інтерпретації героїв. Як бачимо, Діккенс не є тут новатором. Ще свого часу С. Фут сприяв утвердженню в літературі персонажа кокні. Проте саме Діккенс увійшов в історію літератури як творець комедійного персонажа кокні з властивими йому особливостями комічної вимови. Мова персонажів роману «Посмертні записки Піквіккського клубу» — це жива народна мова з багатою образною ідіоматикою. Молодий Діккенс відкидає літературні штампи. Він використовує все багатство мови, творчо розвиває всі її можливості. Вловивши комічні риси в поведінці і манері розмовляти, у словнику своїх персонажів, письменник створив переконливі образи людей своєї епохи.

Сем Уеллер, як і його батько, — типовий кокні за жаргоном і поведінкою. Виходець із народу, він засвоїв здоровий глузд простих трударів. Сем не тільки знає пісні, приказки, легенди свого народу; він творить свої прислів’я та приказки, які стали відомими під назвою «уеллеризмів» — своєрідних сентенцій на якусь подію з посиланням на певне анекдотичне джерело: „...not content vith writin’ up Pickwick, they puts Moses’ afore it vich I call addin’ insult to injury, as parrot said ven they not only took him from native land, but made him talk the English lang- vidge artervards“.

Поряд із комічною манерою оповіді, коли автор дотримується зовнішньої серйозності тону при тлумаченні дріб’язкових подій, Діккенс широко використовує комічний діалог, який, як правило, чергується з комічною ситуацією: „We wont to know, in the first place“, said Mr. Pickwick, „whether you have any reason to be discontented with your present situation“. „Afore I answer that ’ere question, gen’l’m’n, replied Mr. Weller“, I should like to know, in the first place, whether you’re a goin’ to purwide me vith a better“.

Мовні партії молодого і старого Уеллерів написані суцільним діалектом. Цілком очевидно, що авторові знадобилися діалектні форми для створення комічного ефекту. Без них образи Уеллерів не були б повнокровними, художньо переконливими. Крім того, річ тут не лише в самих діалектизмах, переважно фонетичних, граматичних, а й у діалектному складі мислення,, тоні, колориті, які можна простежити у матеріальності уявлень, конкретності ідей, не завжди властивих літературній мові. Комічний ефект часто досягається передусім характером ситуації, а діалектизми використовуються для підсилення цього ефекту, тобто мовні засоби не є єдиним і головним засобом при змалюванні комічного.

І гумор, і пафос довір’я, ніжності, дружби, і пафос обурення, ненависті, і зла іронія у формах діалектної мови вириваються до читача з великою дохідливістю. Літературна мова багатша, ніж діалектна, в області теоретичної думки, але вона бідна і в’яла, як спрацьована пара, коли потрібно піднятися до незвичайної напруженості почуття, до живого і незвіданого пафосу».

Чималу роль у створенні комічного відіграють каламбури: „Wot’s the matter now?“ Said Sam. „Nev’r mind, Sammy,“ replied Mr. Weller, „it’ll be a wery agonisin’ trial to me at my time of Life, but I’m pretty tough, that’s vun consolation, as the wery old turkey remarked ven the farmer said he was afeerd he should be obliged to kill him for the London market“.

Уже в першому романі Діккенс намагається індивідуалізувати мову персонажів, постійно підкреслюючи особливості мови героїв. Так, Уеллер-старший, розказуючи про свої сімейні клопоти, переходить на професійний жаргон кучера пасажирської карети. Плутаючи слова, ніяковіючи перед містером Піквікком, смішним виглядає Уеллер-старший, коли благає сина допомогти йому розпочати делікатну розмову про заповіт: „You said you’d speak“, Replied Sam; how should I know you was done up at the wery beginnin?“ „You might ha’ seen warn’t able to start", rejoined his father. „I am on the wrong side of the road, and backin’ into the palins and all manner of unpleasantness and yet yon von’t put out a hand to help me...“. Створенню комічної ситуації сприяють також неправильно вимовлені «вчені слова» у мовних партіях Уеллерів, наприклад, fernomenon, wirten, comfoozgled, infernally, eggzekiter, alleybis та ін. „...for 1 knows him better so he sends his dooty in which 1 join and am Samivel infernally yours“. З гумором звучать різні сентенції, прислів’я, вимовлені на особливий лад: „V a it a mioit,, Sammy; ven you grow as old as your father, you won’t get into your veskit quite as easy as you do now, my boy... but you’ll find as you get vider you’ll get viser, Vidth and visdom, Sammy, always grows together“.

Як і його попередники Філдінг і Смоллет, Діккенс вводить у роман листи своїх героїв, які точно передають особливості усного мовлення. Лист Уеллера-старшого, написаний з орфографічними помилками, віддзеркалює і особливості вимови персонажа — кокні; професійна діалектна фразеологія промовисто вказує на соціальний статус героя. Невідповідність між змістом і формою висловлювання сприяють створенню гумористичного ефекту: „...I am wery sorry to have the pleasure of being a Bear of ill news your Mother in law cort cold consekens of imprudently setting too long on the damp grass in the rain a hearing of a shepherd who warnt able to leave off till late at night owen to his having vound his-self up vith brandy and vater and not being able to stop his-self till he got a little sober which took a many hours to do the doctor says that if she svello'd varm brandy and vater artervards instead of afore she might have been no wos her veels wos immedetly greased and everythin! - I done to set her a going as could be inw'ented your father had hops as she would have vorked round as usual but just as she wos a turnen the corner my boy she took the wrong road and vent down hill vith welocity you never see...“.

Л-ра: Іноземна філологія. – Львів, 1996. – Вип. 109. – С. 63-68.

Біографія

Твори

Критика