Своєрідність англійського реалізму та її відображення у творчості Ч. Діккенса («Пригоди Олівера Твіста»)
Валентина Мацапура
Загальна характеристика творчості найвідоміших представників реалістичного напряму в англійській літературі 30-60-х років XIX ст.
На 30-60-ті роки XIX ст. припадає розквіт реалізму у творчості Ч. Діккенса, У. Теккерея, Ш. Бронте, Е. Гаскелл, Т. Карлейля та інших письменників, які зробили неоціненний внесок у розвиток цього літературного напряму, а також у розвиток жанру роману. В Англії на той час посилилася боротьба за реформи. Впливом суспільно-економічних процесів пояснюються соціальний аналіз та критичний пафос більшості творів англійських письменників.
Найбільшого поширення в цей період набувають прозові жанри, зокрема жанр роману. Триває розвиток традицій історичного роману В. Скотта, з’являються й нові тенденції. Заслугою англійських реалістів 30-60-х років XIX ст. було те, що вони звернулися до зображення сучасності, соціальних протиріч епохи, зосередивши увагу на моральних проблемах, сімейних стосунках. Критичний пафос у їх творчості поєднується з утвердженням ідеалу, їхні твори були адресовані демократичному читачеві, представнику середніх прошарків суспільства.
В Англії у XIX ст. з’являється сузір’я письменників, які дали високі зразки так званої «жіночої» літератури. Імена М. Шеллі, Дж. Остен, Е. Гаскелл, сестер Бронте, Дж. Еліот та інші були добре відомими широкому читацькому загалу.
Сильний вплив Просвітництва позначився на творчості Джейн Остен (1774-1817), яка створює «сучасні романи», зосереджуючи увагу на змалюванні буденних подій сучасного їй життя і суспільства. Найдовершеніші її твори — романи «Здоровий глузд і чутливість» (1811), «Гордість і упередження» (1813), у яких знайшли відображення основи нового світобачення та естетики.
Яскравою сторінкою в історії англійської літератури була творчість сестер Бронте — Шарлотти, Емілі та Анни. Усі троє мали літературний хист, але найбільшою популярністю користувалася Шарлотта Бронте (1816-1855) завдяки її роману «Джен Ейр» (1847). Книга підкоряє щирістю почуттів, бунтарським духом героїні, буйністю фантазії письменниці. У ній тісно переплетені романтичні та реалістичні елементи. І хоча тема кохання, зображення почуттів має відчутний вплив романтизму, авторка зуміла з реалістичною точністю передати атмосферу життя багатьох ланок англійського суспільства та зафіксувати появу героїні нового типу — жінки, яка прагне свободи і рівноправ’я. Проблема емансипації набула гострого звучання у цьому творі, який увібрав риси автобіографічного і соціально-психологічного роману.
Уявлення про специфіку англійського реалізму 30-60-х років буде неповним, якщо не згадати ім’я Уїльяма-Мейкпіса Теккерея (1811-1863). Подібно до інших англійських письменників він виявляв інтерес до моральної проблематики, яка мала у нього специфічні риси. Теккерей значно розширив часові та географічні межі роману вікторіанського періоду. Йому належать такі монументальні твори, як «Записки Жовтоплюша», «Кар’єра Баррі Ліндона», «Книга снобів», «Ярмарок суєти», «Генрі Есмонд», «Ньюкоми» та ін. Велику роль у творчості цього письменника відіграють напівтони. Якщо Діккенс (особливо ранній) був схильний до створення гротесків добра і зла, то героїв романів Теккерея важко охарактеризувати однозначно. Теккерей був продовжувачем одвічної традиції порівняння життя із маскарадом, сприйняття його як суєти. Для нього, як і для Шекспіра, життя — театр, а люди — актори. У цій «суєті суєт» є речі, які письменник високо цінує: це творчість, прагнення до пошуку, християнські ідеали.
Тема марнославства — одна із найважливіших у романі Теккерея «Ярмарок суєти» (1847-1848). Письменник досліджує цю рису характеру дуже ретельно. З його точки зору, найкращі людські риси — любов, дружба — можуть бути зіпсовані марнославством. На титульній сторінці першого видання роману поряд з назвою була примітка: «Роман без героя». Дійсно, важко знайти у цьому творі образ, який міг би претендувати на роль героя, якщо брати до уваги традиційне розуміння героїчного. В основі його сюжету — дві жіночі долі (Емілії Седлі та Ребекки Шарп), які мають багато спільного і водночас дуже не схожі за своїм характером. Автор не ідеалізує своїх героїнь. Ніжна, сентиментальна і доброчинна Емілія буває пасивною, егоїстичною і дурненькою, і навпаки, активна, розумна і талановита Ребекка — бездушною, підступною, а то й здатною на злочин. За жанром «Ярмарок суєти» не тільки соціально-побутовий, а й історичний роман. Помітну роль у житті його героїв відіграла битва при Ватерлоо.
У 50-60-х роках XIX ст. романтичні тенденції, відчутні у раннього Ч. Діккенса, Ш. Бронте, Е. Гаскелл та ін., відходять на другий план. Письменники цього періоду рідше зверталися до романтичних перебільшень і гротескових образів. Вони намагалися передати життєву складність і суперечливість людської природи. Для У. Теккерея люди — не «ангели чи дияволи», письменника, на його думку, повинна цікавити змішана людська природа.
Змінюється роман виховання — традиційний для розвитку європейської літератури XIX ст. Його специфіку починають визначати не таємниці та детективні моменти, а психологічні характеристики та портрети, змальовані на соціальному тлі.
Психологізм починає утверджуватися у творчості Ентоні Троллопа (1815-1882) — автора 47 романів, який славився своєю спостережливістю і одним з перших серед англійських прозаїків назвав себе реалістом.
Реалістичні традиції розвиваються у творчості Уїльяма-Уїлкі Коллінза (1824-1889) — майстра детективу, автора романів «Жінка в білому» (1860), «Місячний камінь» (1868) та ін.
Визначним явищем англійської романістики другої половини XIX ст. є творчість Чарлза Доджсона (1832- 1898), який писав під псевдонімом Льюїс Керролл. Його романи «Аліса в країні чудес» (1865) та «Аліса в Задзеркаллі» (1872) — інтелектуальні пародійні казки, які пережили свій час.
Творчість Чарлза Діккенса як втілення основних рис реалізму в англійській літературі
Найбільшим читацьким успіхом у 30-60-ті роки XIX ст. користувався Чарлз Діккенс (1812-1870). Його романи найповніше відображають життя англійського суспільства вікторіанської епохи. Вони стали її художніми символами. Діккенс продовжив традиції англійського роману, значною мірою оновивши і розвинувши їх. У його творчості зустрічаємо такі жанрові різновиди роману: гумористичний («Посмертні записки Піквікського клубу» — 1837), соціальний («Пригоди Олівера Твіста» — 1838 та «Життя і пригоди Ніколаса Нікклбі» — 1839), соціально-психологічний («Домбі і син» — 1848), роман «Девід Копперфілд» (1850), що має автобіографічний характер, детективний роман («Таємниця Едвіна Друда», незакінчений, 1870) та ін. У багатій романній спадщині письменника знайшли відображення різні грані його таланту. Сміх Діккенса має багато відтінків. У ранніх творах на першому плані — гумор, комізм ситуацій, іронія. У зрілий період письменник заглиблюється в причини соціальних негараздів, і його іронія поєднується із сатирою і гротеском. Діккенс — майстер створення характерів-типів, як соціальних, так і загальнолюдських.
Особливістю художньої манери письменника було тяжіння до психологізму, що яскраво засвідчують романи «Домбі і син», «Девід Копперфілд» та ін. Діккенс пізнього періоду творчості висвітлює проблему складності людської душі, прикладом чого може бути образ містера Домбі та зміни, що відбуваються з ним у фіналі роману. Сповідальна форма оповіді у романі «Девід Копперфілд» дала змогу письменникові показати внутрішній світ героя, його думки і переживання.
Критичний пафос у творчості Діккенса завжди поєднувався з утвердженням ідеалу. Одна з провідних тем його романів — боротьба добра і зла — визначає особливості їхньої художньої структури. Поділ героїв на добрих і злих, контрасти та антитези характеризують побудову творів письменника. Діккенс — майстер композиції та інтригуючого сюжету, який містить елементи таємниці.
Отже, у творчості Діккенса знайшли відображення провідні риси англійського реалізму: звернення до проблем сучасності, увага до моральної проблематики, дидактизм, критичний пафос у поєднанні з утвердженням ідеалу, орієнтація на демократичного читача, поширення прозових жанрів, зокрема роману, та ін. Діккенс продовжив традиції англійського роману, значною мірою оновивши і розвинувши їх.
Особливості зображення соціальної проблематики в романах Ч. Діккенса
Соціальний аналіз та критика існуючого суспільства у творах Чарлза Діккенса зумовлені процесами, які відбувалися в Англії у 30-60-х роках XIX ст. На той час посилилася боротьба за реформи, контраст між бідністю і багатством ставав дедалі відчутнішим. Письменник, який з дитинства був обізнаний зі світом лондонської бідноти, висвітлив цю тему в усіх своїх творах. Життя різних прошарків населення Лондона знайшло у них яскраве відображення. Але показ соціальних контрастів у Діккенса має особливість: він позбавлений будь-якого революційного підтексту. Письменник вірив, що з допомогою проповіді добра, правди і краси можна зробити світ кращим, і виступав у своїх творах як проповідник християнської любові. Його романи відзначаються вмінням писати про простих людей, пройняті ненавистю до тиранії. Проте, за словами Дж. Оруелла, «Діккенс постійно закликає до вдосконалення духу, а не суспільної структури».
Соціальні контрасти і духовні конфлікти в романі «Пригоди Олівера Твіста» (1838)
Роман був написаний під враженням «закону про бідних», прийнятого в Англії 1834 р. Згідно з ним безробітних, бездомних, жебраків відправляли у спеціальні «робітні» будинки, розлучаючи з сім’ями. Тут їх майже не годували, примушували виконувати безглузду роботу. У романі письменник розповів правду про ці заклади, що були схожі на тюрми, засудив чиновників, які керують ними, показав їх жадобу до грошей. Зображення жахливих умов життя мешканців притулків, зокрема трагедії дітей, є однією з важливих тем роману.
Олівер Твіст, головний герой твору, народився у «робітному домі» і залишився там після смерті матері. Йому довелося сповна пізнати, що таке холод, голод, знущання, коли прохання дати додаткову порцію їжі тут сприймалося як бунт. Страшні пригоди Олівера, які продовжились під час перебування у сажотруса, у злочинній зграї Фейджіна, що мешкала в лондонських нетрях, справляють гнітюче враження. Герої роману — представники нижчих прошарків суспільства: Сайкс — злодій, Фейджін переховує крадені речі, хлопчики — маленькі вуличні злодії, Ненсі — повія, але за своєю моральною сутністю вони різні. Письменник прагнув дати читачам урок чистого добра на фоні страшного зла. У злочинній зграї панує вовча мораль. За егоїстичною теорією Фейджіна, кожна людина — «кращий друг самому собі». Але Олівер і маленький Дік — представники іншої моралі — людинолюбства. Протистояння добра і зла у житті — у центрі уваги роману, як й інших творів Діккенса. Уособленням гуманності, піклування про ближнього, добра, благородства є містер Браунлоу, місіс і міс Мейлі, доктор Лосберн. і навпаки — втіленням зла є вбивця і злодій Сайкс, злодійська зграя Фейджіна, зведений брат Олівера Монкс.
Боротьба добра і зла в романі — це боротьба в першу чергу за душі людей. Волею автора в боротьбі за душу Олівера перемагає добро. Моральний конфлікт у романі показаний на тлі соціального.
Специфіка дитячої теми у творчості Ч. Діккенса
Тема дитинства є однією з найулюбленіших у творчості Ч. Діккенса. Письменник створив багато яскравих дитячих образів, які назавжди увійшли в історію світової літератури. Це Олівер Твіст із роману «Пригоди Олівера Твіста», маленька дівчинка Нелл («Антикварна крамничка»), Поль Домбі та його сестра Флоренс із роману «Домбі і син», Девід Копперфілд — герой однойменного роману та ін.
Дитяча тема має у Діккенса свою специфіку. Він майстерно розкрив психологію дітей, показав дитяче горе, розповів про страждання дітей, про те, як часто дорослі не розуміють їх. Ця тема тісно пов’язана з темою добра і зла, а особливо з темою виховання. У багатьох творах автор засуджує системи виховання, що існували в той час. Діти у творах Діккенса — маленькі мудреці, що інтуїтивно відчувають добро і зло.
Образ Олівера Твіста
Образ Олівера Твіста є центральним у романі «Пригоди Олівера Твіста» (1838), а історія його життя, страшних пригод і поневірянь покладена в основу сюжету. Залишившись сиротою після смерті матері, він пройшов тяжку школу образ і принижень у робітному домі під наглядом містера і місіс Бамбл, а потім у трунаря містера Сауербі, відчуваючи щодня голод і холод, зазнаючи фізичних і моральних страждань. Утікши з притулку, хлопчик опинився у злочинній зграї Фейджіна, на самісінькому «дні» Лондона. Пригоди Олівера Твіста були такими жахливими, а твір настільки сколихнув громадську думку країни, що уряд був змушений утворити спеціальну комісію для перевірки наведених автором фактів.
Але, як у більшості романів Діккенса, історія головного героя має щасливий кінець. Злодій Сайкс, який стоїть за всіма страшними пригодами хлопчика, гине, а добрий містер Браунлоу всиновлює Олівера. Образ Олівера, як й інші дитячі образи у творах Діккенса, відзначається моральною чистотою. Незважаючи на те, що хлопчикові рано довелося познайомитися зі злочинним світом і навіть бути деякий час знаряддям у руках злодіїв, життєвий бруд не торкнувся його душі, яка інстинктивно тяглася до добра і світла.
Л-ра: Всесвітня література та культура в навчальних закладах України. – 2000. – № 10. – С. 39-41.
Твори
Критика
- Нелітературне мовлення у «Посмертних записках Піквіккського клубу» Ч. Діккенса
- Роль антропоніма у формуванні образу головної героїні в романі Ч. Діккенса «Маленька Дорріт»
- Своєрідність англійського реалізму та її відображення у творчості Ч. Діккенса («Пригоди Олівера Твіста»)
- Смуток і сміх Чарлза Діккенса
- Художній світ Чарлза Діккенса
