Стукіт копит і іржання несподівано з’явились в моєму домі. Спочатку вони не заважали, та потім все сильніше відволікали. Здається, настав час викинути коника.
Кінь БоДжек – шедевр анімації, гостра сатира і екзистенційна драма. Мистецтво у світі масової культури. Той випадок, коли можна кидати читати огляд і бігти до першоджерела, бо переказ лише його бліда тінь.
З недоліків можна визначити значну художню умовність того, що БоДжек збитий льотчик ще з 90-х, з того часу ніде не знімався, а живе в дорогому маєтку на пагорбах голіву, в нього завжди є гроші, про нього всі пам’ятають і постійно пропонують роботу, якої в нього за короткий час більше, ніж за все життя. Якби показали більш реалістичного збитого льотчика, який перебивається сумнівною рекламою, це би не завадило художності. Так само його безробітний друг Тод за нагоди може створити власний діснейленд, гроші і можливості можуть з’явитись нізвідки і дітись в нікуди, ніби яхта, яку, звісно, може собі дозволити актор старого серіалу.
Іноді серіал занадто сюжетоцентричний, і якщо перші серії були рок-н-ролом, то в подальшому заради докручення певних ліній забувають розважати глядача. Є філерні епізоди і деякі пласкі персонажі, та в серіалі на 6 сезонів цього майже неможливо уникнути. Гумору також не завжди вистачає, і хоч нагнітається драма, та сарказм би тільки підкреслив атмосферу і стан героїв.
А загалом під час перегляду хочеться вклонитись аніматорам і сценаристам. Основна анімація яскрава і насичена, до також вона влучне окреслює час: дитинство БоДжека в похмурих і важких тонах, 90-і в більш лампових, а ще й галюциногенні колажі. Віртуазну гру з часом ілюструє серія з вечірками, на яких Містер Арахісовемасло приводив колишніх дружин.
Вміння діставати забуті події і надавати їм важливого значення вражає. Іноді ніби бачиш голу структуру, титанічну роботу і легкість, з якою сценаристи змогли це втілити. Цікаво згадувати забуте, збирати пазли і кожен раз добудовувати в картину щось ще.
Світ серіалу вичерпно ілюструє те, що Селінджер в ньому продюсує дешеві шоу. Хоча сатира торкається багатьох тем, та найбільше дістається шоу-бізнесу, і хоч ми приблизно знаємо, куди вона буде бити, все одно зроблено талановито. Іронія ще в тому, що нетфлікс висміював корпорації, а зараз і сам в чомусь їх нагадує.
Відмінністю між Конем БоДжеком та іншою сатиричною мультиплікацією можна назвати те, що суб’єктом висміювання часто виступають не закадрові автори, а живі недовершені персонажі. Головним критиком діючого порядку речей є Діана, та її відрізняє від Лізи Сімпсон і Герміони, схожих персонажів, те, що вона зізнається в ненависті до себе. Таку відвертість, яка додає об’єму, мало де можна знайти.
Культурні ігри, серіали і шоу в серіалі, невеличкі міні сюжети, геги в драматичні моменти роблять загальну мозаїку майже безмежною. Нас закидують то в спогади, то в серіал в серіалі, то в галюциногенний колаж. Отож, хоч більша частину сюжету відбувається в одному місті, ми завжди подорожуємо, і майже ніколи нудьгувати.
Ну, і фінал, як вишенька на торті, який нам буквально тикають в заставці і в інтер’єрі будинку БоДжека, про нього можна здогадатись через депресію героя, та він все одно є відкритою раною, залишає простір для трактувань і пошуків істини. Хотілось хеппі-енду, та творці не підіграють глядачеві, а доводять до необхідної їм розвилки. Деякі герої знаходять себе, хоч і не до кінця, і тільки головний знаходиться на межі спокою і відчаю.
Так, це історія про егоїста, який дбає, загалом, тільки про себе, коли намагається допомогти, тільки ламає, і не любить себе. Його недолюбили в дитинстві, і жодні успіхи не можуть задовільнити, і навіть після можливого оскару йому пророкують трагічний кінець. Він майже нікого не любить, використуває людей і боїться бути на самоті.
Багато людей пропонує легкий рецепт визнати себе винним, і тоді все ніби має налагодитись. Та почуття вини якраз паралізує, і замість того, щоб щось змінити, він себе гризе, і хоч він багато чого робить, все не вдається. В нього є бажання бути хорошим, уявлення про себе, до якого він не дотягує, тому ніби і не має права любити себе.
В такій ситуації легше пробачити БоДжека, БоДжека в собі, такого егоїста, який є в більшості з нас, якого ми вважаємо негідним щастя. Хоч в цьому серіалі багато антропоморфних персонажів, та нічого, крім людського тепла не можна протиставити внутрішній порожнечі. БоДжек хоче, щоб його любили всі, сам хоче, та боїться любити, і в цих базових емоціях ми легко вгадуємо себе, тому замість нотацій ми можемо його, а насправді себе, обійняти, а якщо він, внутрішній егоїст, відмовиться, хоча би подати йому руку.
Коню було затісно в моєму будинку. Він не чекав, поки його виженуть, а гордо вийшов і попрямував у прекрасну невідомість. Біжи, Секретаріат, біжи.