Скрута. Іван Сидорчик
Плакати б – а він кепкує з скрути;
В мені, каже, вже металобрухту
Із війни, хоч зовсім ще зелений, –
Здам – не гірше інших заживемо!
Й дістають ледь не по всій планеті
З нього оті всі «скарби» ланцетом.
Й хоч-не хочеш, – лихо нагадає
З тіла, шо ніяк не заживає;
Обрубало воякові крила,
А він, гордий – гатить йому в рило
Й, схоже,– геть не помічає скрути;
Пробує весь час її забути
Із іржі свого металобрухту…
