Свій / чужий в системі персонажних образів романів Г. Гріна
Л. Ф. Присяжнюк
Невід’ємною частиною художнього твору є персонажні образи, які становлять основу розгортання сюжетної лінії тексту та створення центрального елементу його денотатної структури - конфлікту [1:155]. Вивчення системи персонажних відносин є одним із підходів до аналізу художнього тексту, в межах якого вона розглядається у безпосередньому зв’язку зі словесною образністю [2].
У контексті такого підходу привертає увагу функціонування дихотомії СВІЙ / ЧУЖИЙ, яка визнається підґрунтям побудови образної та сюжетно-композиційної структури художнього тексту [3:222; 4:16]. Розгляд текстового простору крізь призму цієї дихотомії пов’язаний із пошуком нових шляхів проникнення в смислові глибини художнього твору, що й зумовлює актуальність нашого дослідження.
Метою цієї статті є встановлення особливостей текстового втілення дихотомії СВІЙ / ЧУЖИИ у системі персонажних образів романів Г. Гріна шляхом виявлення семантичних засобів її актуалізації у тексті.
Сформульована мета передбачає вирішення таких завдань: визначити особливості функціонування дихотомії у персонажній системі романів Г. Гріна; побудувати моделі відношень між персонажами; описати явище внутрішнього й зовнішнього відчуження особистості та мовні засоби його втілення.
Вивчення дихотомії СВІЙ / ЧУЖИЙ проводиться у персонажній системі 20 романів Г. Гріна на базі словесних образів, які створюються в межах художніх порівнянь. Зосередження уваги саме на художньому порівнянні зумовлено особливостями образної системи творів Г. Гріна, у якій цей стилістичний засіб є домінуючим.
Розгляд системи персонажних образів художнього твору виявляє певні закономірності у її побудові. Персонажі утворюють парні диспозиції, тобто фабульні відносини, які є релевантними для розгортання сюжету твору та будуються на основі характеристик дійових осіб (добрий - злий, високий - низький) [5:427]. Прикладами таких пар у світовій художній літературі можуть слугувати Дон Кіхот - Санчо Панса, Бобчинський - Добчинський [ibid:427]. У нашому дослідженні відправним пунктом моделювання парних диспозицій персонажів є характер стосунків між ними, які ми обмежуємо трьома типами: «привласнення» (позитивне ставлення), «відчуження» (негативне ставлення) та «амбівалентність» (одночасно позитивне та негативне ставлення).
Дослідження здійснюється за допомогою лінгвостилістичного аналізу, який доповнюється методикою психоаналітичної інтерпретації у її залученні до художнього тексту. Моделювання персонажної системи романів Г. Гріна крізь призму дихотомії СВІЙ / ЧУЖИЙ відбувається таким чином:
аналіз сюжетно-композиційної структури твору, складання переліку персонажів роману;
визначення персонажа, який може слугувати центром побудови моделі персонажних відносин;
розташування персонажів твору в сферах СВОГО та ЧУЖОГО по відношенню до виділеного персонажа шляхом лінгвостилістичного аналізу художніх порівнянь, що втілюють дихотомію СВІЙ / ЧУЖИЙ;
створення узагальненої моделі системи персонажних образів у романах Грема Гріна за допомогою виділення спільних тенденцій у побудованих схемах диспозицій персонажів кожного з творів.
Наведемо приклад побудови такої моделі на матеріалі роману «The Power and the Glory». На першому етапі в результаті аналізу сюжету твору було зроблено перелік персонажів роману. Виходячи з того, що визначення ЧУЖОГО та СВОГО можливе лише по відношенню до конкретного явища [6:126], необхідним є виділення персонажа, що може слугувати центром побудови моделі персонажних відносин. За точку відліку приймаємо головного героя твору, священика, людину, що переслідується владою за небажання відмовитися від своїх релігійних переконань. Окрім того, внутрішній світ головного героя є негармонійним, йому властиві людські слабкості та гріхи, його роздирають внутрішні конфлікти, що зумовлює відчуження від себе, поділ світу Я на СВІЙ та ЧУЖИИ простори. Таким чином, розглядаючи систему персонажних образів, ми зосереджуємо увагу на двох явищах: вияв особистості в спілкуванні з іншими (міжперсонажний аспект) та зображення внутрішнього світу персонажа (відношення всередині Я).
Аналіз сюжетно-композиційної структури роману «The Power and the Glory» виявляє тісний зв’язок з біблійною історією ув’язнення та страти Христа. У центрі розгортання сюжету є протистояння між двома персонажами - священиком і лейтенантом. Перший, незважаючи на заборону владою католицької церкви, не може відмовитися від свого призначення нести людям знання про Всевишнього. Лейтенант, переконаний у негативному впливі релігії, безжалісно переслідує його. Священик, розуміючи свою приреченість, не відступає від обраного шляху, що веде до неминучої загибелі. Однією з сюжетних ліній твору є переслідування священика та злочинця Кальвера, що набуває нового значення у контексті історії Ісуса Христа та Варавви [див.7:50-51]. Через тисячі років для влади вбивця та грабіжник залишається менш небезпечним ніж носій іншої ідеології. Алюзія на біблійний сюжет виявляється також у відносинах між священиком і метисом, який, сподіваючись на нагороду, допомагає ув’язнити головного героя, нагадуючи Іуду, що зраджує Ісуса [ibid:48]. Схематично зобразити відносини між зазначеними персонажами твору можна як «людина, що переслідується « (священик) - «іуда « (метис) - «переслідувач» (лейтенант). Диспозиції священик - лейтенант; священик - метис характеризуються відчуженням, відповідно, лейтенант і метис витісняються в сферу ЧУЖОГО по відношенню до священика.
В результаті вивчення вербального представлення в тексті стосунків персонажів шляхом лінгвостилістичного художніх порівнянь, які втілюють дихотомію СВІЙ / ЧУЖИИ, та, відповідно, є мовними актуалізаторами міжперсонажних відносин і внутрішнього стану головного героя, було побудовано схему персонажних диспозицій роману «The Power and the Glory».
У центрі персонажної системи знаходиться головний герой, який зображується як втікач, зрадник, шпигун, особа, що піддається остракізму з боку суспільства, як людина, що не може знайти своє місце в житті. У кожному з творів основу сюжетної лінії становить боротьба між двома персонажами. Це може бути протиставлення за рисами характеру (наприклад, добро - зло; активна життєва позиція — пасивність; самопожертва - егоїзм), за релігійними, моральними та політичними переконаннями. Такий «супротивник» найчастіше становить реальну загрозу житло персонажа, якому він протиставляється. У тринадцяти романах жертвою, що переслідується, є головний герой твору. Переслідування може бути моральним, виявлятися у небажанні зрозуміти, змушуванні людини до вчинків, що суперечать її переконанням. У десяти романах основою розгортання сюжетної лінії є протиставлення персонаж, що переслідується — «іуда» - переслідувач. У трьох творах головний герой виступає в ролі «іуди», тобто допомагає переслідувачеві. Опис внутрішнього світу такого персонажа пов’язаний з розгортанням теми підступності та зради.
Інші персонажі знаходяться по обидві сторони кордону між сферами СВОГО та ЧУЖОГО по відношенню до головного героя і його суперника. В свою чергу, стосунки між ними також визначаються віднесеністю до сфери СВОГО чи ЧУЖОГО. Крім того, ряд персонажів знаходяться на межі двох просторів, їх відносини з головним героєм відзначаються амбівалентністю. Характерною рисою усіх проаналізованих романів є зображення внутрішнього відчуження головного героя. Центральною темою творів є проблема пошуку свого місця у світі, долання відчуження, відновлення цілісності власного Я.
Система персонажних образів може розглядатися в двох аспектах, а саме в статичному та динамічному. Під поняттям «статичний аспект» ми розуміємо відносно стабільні стосунки, тобто переважання у відносинах між персонажами дружнього або, навпаки, ворожого ставлення один до одного. Такі диспозиції можуть зберігатися протягом усього сюжету твору та включають у себе декілька типів, серед яких ми виділяємо симетричні (взаємне відштовхування або взаємна симпатія) та асиметричні диспозиції (один із персонажів ставиться позитивно до іншого, в той час як інший - негативно). Крім того, асиметрія в стосунках може виявлятися і в амбівалентному (тобто одночасно позитивному й негативному) ставленні персонажів один до одного. Наприклад:
«Dallow was the only man he trusted, and he hated him as if he were his mentor» (BR, 166). У наведеному прикладі амбівалентність реалізується зіткненням лексем, що несуть протилежний емоційний заряд (довіряти - ненавидіти). Актуалізація відчуження відбувається в межах художнього порівняння «ненавидів ніби він був його наставником». Вибір об’єктом порівняння лексеми «наставник» підкреслює ненависть Пінкі до кожного, хто має будь-яку владу над ним, що є свідченням його внутрішнього відчуження [8:30].
У кожному з проаналізованих романів було виділено пари персонажів, що утворюють симетричні диспозиції взаємного відштовхування. Протистояння таких персонажів є тлом розгортання сюжетної лінії:
«A large fat man with an anonymous face shaved as smooth as marble stood at the top. He might has’e been a city mayor waiting to deliver a freedom. ...He looked at me in a surly way. Perhaps I had pronounced his first name wrong. Perhaps he disliked my sports car. He said grudgingly» (C. 308).
У прикладі зображується зародження та розвиток відносин між персонажами роману «The Comedians», Брауном і Вілсоном. З першого ж погляду між ними виникає неприязнь. Відчуження втілюється внаслідок залучення лексем із негативною аксіологічною конотацією «похмуро» (in a surly way), незадоволено (grudgingly), які демонструють неприязнь Вілсона. Опис світу Іншого як безликого та незрозумілого стає засобом створення маркерів відчуження: обличчя майбутнього керівника сприймається як таке, що могло б належати будь-кому (an anonymous face). Таким чином, обличчя Вілсона стає символом кордону між персонажами, оскільки в ньому Браун марно намагається розгледіти особистість свого співрозмовника. Передача зверхності та психологічної віддаленості відбувається в межах порівняння, яке втілює соціальну дистанцію між персонажами: майбутній шеф нагадував мера міста, який чекав, щоб надати свободу.
Прикладом диспозиції привласнення є герої роману «The Comedians», подружня пара Смітів. Стосунки цих персонажів характеризуються постійним стабільним позитивним ставленням один до одного. Наприклад:
<...> Mrs. Smith explained, and she touched his hair again as though she were touchine some tissue of great value (c. 219).
В межах образного порівняння відношення привласнення втілюються за допомогою залучення лексики з позитивним забарвленням. Дієслово «торкатися», що має семантику наближення, перетворюється на показник сфери СВОГО.
Динамічний аспект розгляду системи персонажних образів щодо дихотомії СВІЙ / ЧУЖИЙ дозволяє розглянути зміни в диспозиціях персонажів, які можуть бути тимчасовими й переживатися лише одним із них. Прикладами таких змін є перехід від кохання до ненависті, дружби до ворожості, й навпаки. Трансформації диспозицій персонажів можуть складати ядро сюжетної лінії [5:432]. Так, у романі «The End of the Affair» диспозиція привласнення між Сарою й Бендріксом (тобто кохання між ними) змінюється на відношення відштовхування, неприйняття позиції іншого, що є ключовим моментом у розгортанні подій твору. Прикладом динамічних змін у диспозиціях персонажів є й стосунки між закоханими в романі «The Comedians». Статична диспозиція взаємного тяжіння в процесі розгортання сюжету змінюється на диспозицію взаємного відчуження:
«She looked at те a moment as though I had said something that shocked her. Then she came up to the bed and took my hand as though I were a child who didn 't understand the meanine of his words but who must be warned all the same not to repeat them. ... I tried to kiss her mood away, but she turned quickly and standing at the door said to the empty passage, ‘It's a dark Brown world you live in. I’m sorry for you. As I’m sorryfor my father.
I lay in bed a long while and wondered what I could possibly have in common with a war- criminal responsible for so many unidentified deaths» (c. 260-261).
Відчуження між дійовими особами втілюється у термінах історії, що описує втрату спільної мови між персонажами (as though I were a child who didn’t understand the meaning of his words). «Темний Браунівський світ» символізує відірваність головного героя від зовнішнього світу. Своїм небажанням зрозуміти інших, подолати кордони «свого» світу він уподібнюється військовому злочинцеві, винному в численних смертях.
Такі зміни в диспозиціях персонажів спричиняються зовнішнім впливом, а також внутрішнім відчуженням персонажа Під зовнішнім впливом розуміємо появу третьої особи, яка може змінювати відносини персонажів, зумовлюючи перехід від взаємного тяжіння до взаємного відштовхування, й навпаки. Наприклад:
«Sarah saw те to the door and we kissed again. At that moment it was Henry I liked, not Sarah. It was as though all the men in the past and all the men in the future cast their shade over the present» (EA, 45).
Відчуження між героями роману «The End of the Affair» Сарою та Морісом виникає під впливом чоловіка Сари, який постає ніби кордон поміж ними. Образність порівняння ґрунтується на наявності в ньому гіперболи («ніби всі чоловіки з минулого та майбутнього кинули тінь»), яка імплікує чоловічу солідарність. У результаті зовнішнього впливу відбуваються динамічні зміни в ставленні Моріса до коханої жінки - у певний момент чоловіча солідарність змушує Моріса співчувати ошуканому чоловіку та відчувати антипатію до жінки, що винна в обмані.
Внутрішнє відчуження персонажа зумовлює зміни лише в одному напрямі, а саме, від взаємного тяжіння до взаємного відштовхування. Внутрішньо відчужена особистість не здатна побудувати міцні стабільні стосунки з іншими:
«Sometimes I think that if the time came he would refuse me even a elass of water: he would drive me into such complete isolation that I would be alone with nothing and nobody - like a hermit. but they were never alone, or so they say « (EA, c. 92).
Прагнення Сари, героїні роману «The End of the Affair», налагодити відверті стосунки зі своїм коханим, Морісом Бендріксом, є марними. У своєму егоїзмі він не здатен зрозуміти її. Дистанціювання та, відповідно, відчуження між персонажами втілюється за допомогою лексичних засобів із семантикою ізолювання: «повна ізоляція» (complete isolation), пустельник (a hermit). Глибина відчуження Сари втілюється за допомогою порівняння її стану з існуванням пустельника. На відміну від неї, пустельник навіть в безлюдному місці не залишається сам, з ним завжди Господь. Сара ж, знаходячись серед людей, відчуває цілковиту порожнечу.
Дихотомія СВІЙ / ЧУЖИЙ простежується і в межах Я окремого персонажа. Присутність ЧУЖОГО в собі на особистісному рівні ідентифікується як наявність у внутрішньому світі персонажа роздвоєності власної свідомості [9:267-289]. У проаналізованих творах передача свого внутрішнього стану, зображення себе очима іншого,
може відбуватися зсередини персонажа у його внутрішньому мовленні, а також у його поведінці, діалогах із іншими дійовими особами.
З метою розгляду явища відчуження особистості, що е тісно пов’язаним із дихотомією СВІЙ / ЧУЖИЙ, залучається методика психоаналітичної інтерпретації художніх текстів. На першому етапі, керуючись розробками представників психоаналітичної теорії [10; 11; 12; 8], виділяємо ознаки відчуження особистості. Застосовуючи лінгвостилістичний аналіз виявляємо вербальне представлення стану внутрішнього та зовнішнього відчуження персонажа в художньому тексті та інтерпретуємо отримані результати.
У наукових працях 3. Фройда, Е. Фромма та К. Хорні розглядаються такі ознаки відчуження: почуття самотності, напруження під час спілкування [8: 53]; звернення до спогадів про дитинство; негативне ставлення до оточення [ibid: 45, 96]; втрата віри у власні сили [ibid:83; 12:372], що породжує стан тривоги, виникнення почуття провини та сорому [11:114].
Прикладом такої відчуженої особистості є Скобі, головний герой роману «The Heart of the Matter». Застосування методів психоаналітичної інтерпретації не тільки дозволяють глибше зрозуміти внутрішній світ цього персонажа, але часто стають єдиним ключем до розкриття причин його, здавалося б, ірраціональної поведінки. Скобі постійно переживає почуття провини перед богом, дружиною, коханою жінкою, колегами через неналежне, на його думку, виконання своїх обов’язків. Слова відповідальний (responsible), відповідальність (responsibility) стають ключовими для його характеристики. Загострене почуття відповідальності перетворило стосунки головного героя з дружиною на справжню муку:
«The less he needed Louise the more conscious he become of his responsibility for her happiness. When he called her name he was crying like a Canute against a tide - the tide of her melancholy and disappointment. When he found her in the bedroom under the mosquito-net she reminded of a dog or a cat, she was so completely 'out'. Her hair was matted, her eyes closed. He stood very still like a spy in foreign territory, and indeed he was in foreign territory now. If home for him meant reduction of things to a friendly unchanging minimum, home for her was accumulation» (HM, c. 21-22).
Дружина знаходиться для Скобі у сфері ЧУЖОГО, що підтверджується застосуванням показників ЧУЖОГО: прислівника «out» (поза межами), художніх порівнянь «ciying like a Canute against a tide» (звав, неначе Кнут через море), «like a spy in foreign territory» (неначе шпигун у чужій країні). Море, яке розділяє Скобі та Луізу є морем меланхолії та розчарування (the tide of her melancholy and disappointment). Відчуження, що виникло між Скобі та його дружиною, підкреслюється й антитезою «If home for him meant reduction of things to a friendly unchanging minimum, home for her was accumulation» (дім для нього означав зведення речей до приємного незмінного мінімуму, для неї дім означав накопичення). Скобі піклується про свою дружину, жертвує собою, намагаючись зробити її щасливою, проте насправді не любить і не потребує її. Його поведінка пояснюється відчуженим станом особистості, яка є, на перший погляд, безкорисливою, готовою пожертвувати собою, та насправді інші заважають їй [8:37].
Привертає увагу й те, що в цьому романі життя відчуженого персонажа закінчується трагічно. Інтерпретувати цей факт дозволяє звернення до поглядів Е. Фромма на причину відчуження, яку він убачав у перетворенні людини на механізм. Проте людина не створена річчю, вона гине, якщо стає нею, і, «до того як це трапиться, вона поринає у відчай і хоче знищити життя» [11:43]. Саме це й сталося з Скобі: не витримавши постійного напруження, відчуження від себе та оточення, він закінчує життя самогубством.
Таким чином, дихотомія СВІЙ / ЧУЖИИ є ядром навколо якого відбувається розгортання сюжетно-композиційної структури романів Г. Гріна. Поділ текстового простору на «своїх» і «чужих» зумовлює формування парних диспозицій персонажів, які можуть бути симетричними або асиметричними залежно від характеру стосунків між ними.
Відносини між сторонами диспозиції не є статичними. Зміни в стосунках персонажів спричиняються зовнішнім впливом, а також внутрішнім відчуженням персонажа. Розгляд внутрішнього світу персонажів романів Г. Гріна крізь призму дихотомії СВІЙ / ЧУЖИИ дає змогу дослідити відношення всередині Я персонажа, де спостерігаються процеси відчуження та привласнення, що зумовлюється онтологічною здатністю Я індивіда до розщеплення. В результаті проведеного аналізу було виявлено мовне вираження ознак внутрішнього відчуження персонажа. Застосування методу психоаналітичної інтерпретації художнього тексту дозволило відшукати нові шляхи проникнення в смислові глибини творів Г. Гріна.
У подальших дослідженнях доцільним є вивчення дихотомії СВІЙ / ЧУЖИИ із залученням методів концептуального аналізу, зокрема, методики силової динаміки, що уможливлює більш детальне вивчення динамічного аспекту функціонування дихотомії та семантичних засобів втілення напруження, яке виникає в результаті взаємодії двох полюсів дихотомії.
Література:
1. Кухаренко В. А Інтерпретація тексту: Навчальний посібник. - Вінниця: НОВА КНИГА, 2004. 2. Кухаренко В. А Магический реализм Салмана Рушди: «Последний вздох мавра» и его персонажи // Записки з романо-германської філології / ред. I. М. Колегаєва. - Вип. 8. - Одеса: Латстар, 2000. - С. 125-146. 3. Шама І. М Символічна дихотомія «своє / чуже» в жіночих портретах М.В. Гоголя (на матеріалі «Вечеров на хуторе близ Диканьки» та їх англійських перекладів) // Вісник Київського лінгвістичного університету. Серія Філологія. - 2000. - Том 3, № 2. - С. 217-222. 4. Мазанова Е. Ю. Когнитивные механизмы и языковые средства репрезентации пространства в англоязычном тексте художественной прозы: Автореф. дис. ... канд. филол. наук: 10.02.04 / Моск. гос. лингв, ун-тет. - М., 2004. 5. Левин Ю. И. Избранные труды. Поэтика Семиотика. - М.: «Языки русской культуры», 1998. 6. Ваньденфельс Б. Мотив чужого: Сборник: Пер. с нем. / Науч. ред. А. А. Михайлов, отв. ред Т.В. Щищова. - Минск: Пропилен, 1999. 7. The Gospel according to Saint Matthew // The New Testament of our Lord and Saviour Jesus Christ: translated out of the Original Greek. - Nashville: The Gideons International, 1961. - P. 1-54. 8. Хорни К. Наши внутренние конфликты. Конструктивная теория невроза // Психоанализ и культура: Избранные труды Карен Хорни и Эрика Фромма. - М.: Юрист, 1995. - С. 6-190. 9. JLakoff G., Johnson М. Philosophy in the Flesh: die Embodied Mind and its Challenge to Western Thought. - N. Y.: Basic Books, 1999. 10. Фрейд З. Психоаналитические этюды: Пер. с нем. - Минск: ООО «Попурри», 2003. 11. Фромм Э. Концепция человека у Маркса // Фромм Э. Душа человека: Пер. с нем. - М.: Республика, 1992. - С. 375-414. 12. Фромм Э. Здоровое общество // Психоанализ и культура: Избранные труды Карен Хорни и Эрика Фромма - М.: Юрист, 1995. - С. 275-596.
Джерела ілюстративного матеріалу:
1993. BR Greene G. Brighton Rock. - L.: David Campbell Publishers, 1993. - 299 p. 2. C - Greene G. The Comedians. - M.: Менеджер, 2004. - 336 с. 3. ЕА - Greene G. The End of the Affair. - L.: Penguin Books, 1975. - 192 p. 4. HM - Greene G. The Heart of the Matter. - L.: Penguin Books, 1972. - 272 p.
Л-ра: Проблеми семантики, прагматики та когнітивної лінгвістики. – Київ, 2006. – Вип. 10. – С. 271-278.
Твори
Критика
