Морально-етичні пошуки Грема Гріна
В. Колесников
Перші літературні спроби молодого Гріна виявилися невдалими. Роман на історичну тему «Шум вночі» (1929 p.), виданий невеличким тиражем, був настільки недосконалий, що сам автор згодом відмовився від нього і дав розпорядження не включати його в список своїх творів. Така ж доля спіткала детективний роман «В ім’я дії» (1930).
Проте не можна зовсім не враховувати ці твори в художньому становленні письменника. Англійський літературознавець Ф. Стретфорд відзначив програмне значення «Шуму вночі» для творчості молодого літератора, не загострюючи уваги на недоліках твору: «Це ключова праця для розуміння суті грінівського погляду на релігію. Якщо «В ім’я дії» являє собою «розважальне чтиво» в ембріональному стані, а «Людина всередині» — в багатьох відношеннях прототип серйозної грінівської прози, то «Шум вночі» можна було б назвати першим католицьким романом. Він містить першу спробу Гріна знайти релігійне підґрунтя для свого письменницького погляду, який ще тільки формується. Перші романи Гріна, їх герої виявили його прихильність до реалізму... Правда також і те, що жоден з романів Гріна до «Брайтонської цукерки» (1938) — виняток можна зробити лише для роману «Шум вночі» — ще не віщували релігійної заклопотанності». З цим твердженням не можна не погодитись.
До виходу «Брайтонської цукерки» читачі вже познайомилися із збіркою поезій Гріна «Дзюрчання квітня» (1925), з романами «Людина всередині» (1929), «Східний експрес» (1932), «Мене створила Англія» (1935) та книгою соціально-етнографічних замальовок з політичним підтекстом «Подорожі без карт» (1936). В жодному з цих творів ще не давалася взнаки якась особлива, підвищена увага Гріна до релігійної теми. Проте певний інтерес письменника до релігії, зокрема до католицтва в деяких ранніх творах вже можна виявити. Так, в образі Юлії Монті, героїні роману «Шум вночі», Грін ніби ототожнює ніжні любовні почуття із знайомими їй почуттями релігійних таїнств. Героїня-християнка перебуває в опозиції до релігії. Скептично настроєний молодий грінівський герой часто висловлює сумніви щодо окремих парадоксів релігійної доктрини.
Отже, «офіційно» першим твором Гріна вважається пригодницький роман «Людина всередині». Дія відбувається на рубежі XVIII та XIX ст., внаслідок чого деякі буржуазні дослідники вважають цей твір історичним романом, хоч достатніх підстав для цього немає. В романі «Людина всередині» вже бачимо деякі теми та проблеми, стилістичні прийоми, образи та символіку (особливо релігійну), які згодом, вдосконалюючись, переходили з твору у твір. Найбільше приваблюють Гріна гостросюжетні ситуації: жертва — переслідувач, втеча — погоня, тимчасовий притулок, а також теми «дна», розпачу і відчуження, зради, похмурої безвиході і смерті, милосердя і співчуття.
Інтерес до соціальної та релігійної тематики в цьому творі втілено у критичних зауваженнях на адресу служителів культу. Та водночас саме в цьому творі Грін шукає і знаходить в релігії моральну опору, переводить релігійну тему в ту площину, в якій розглядатиме її потім у своїх «релігійних» романах (або «католицьких», як визначають їх у західному літературознавстві).
Скрутні матеріальні умови спонукали письменника до написання детективного, роману «Поїзд у Стамбул» (інша назва «Східний експрес») про переслідування соціаліста доктора Ціннера політичною поліцією. В цьому творі прозвучала і нова тема —загроза людству з боку фашизму, тема політичного свавілля, а також і тема ангажування, виявлення своєї політичної позиції. Роман несподівано приніс справжній успіх, славу і гроші. Грін почав ділити свої твори на «серйозні» і «розважальні». Проте цей :п6діл — досить умовний, так що й сам Грін іноді переводив деякі твори з рубрики «розважальних» у «серйозні» і навпаки; До «серйозних» він найчастіше зараховує твори, присвячені релігійній темі.
У період до Другої світової війни Грін написав також кілька гостро-критичних романів: «Це поле бою» (1934), «Найманний вбивця» (1936) і вже згадувану «Подорож без карт», які засвідчили посилення авторського інтересу до соціальних проблем 'буржуазного суспільства і стурбованість реальною загрозою фашизму.
Таким чином, поступово розширювалася тематика творів Гріна, вдосконалювалася майстерність. Чіткість композиції, гострота інтриги, динаміка дії привабили американських кінопродюсерів, які охоче екранізували романи Гріна, але тільки як бойовики, ігноруючи соціальний та політичний задум автора і переносячи акцент на їх детективний та екзотичний зміст. У названих сатиричних романах життя постає безпросвітно похмурим, воно переповнене злочинцями. Позитивні герої-одинаки прагнуть справедливості, але вони охоплені песимізмом і розпачем. За ними невідступно йдуть тіні сумніву, непевності, розгубленості. Але разом з тим, хоч як це парадоксально, — романи Гріна глибоко гуманістичні, проникнуті великою любов’ю до людей, вірою в них; Цей своєрідний і суперечливий оптимізм — прихований, непоказний. Але саме завдяки вірі письменника в людей і їхнє майбутнє його твори здобули світове визнання. «Цілком можливо, що більше людей, ніж ми собі уявляємо, впізнають самих себе в його героях,—так відгукнувся про книги Гріна англійський літературознавець і письменник Енгус Уїлсон.—Ознайомившись з книгами Грема Гріна, англійські читачі вважають, що -— можливо вперше в житті — вони зустріли людське розуміння і становище їхнє не таке безнадійне, як їм здавалося».
У лютому 1926 р. Грін прийняв і досі сповідує католицизм, хоч народився і виховувався у протестантській сім’ї. Під час навчання в Оксфордському університеті він навіть був членом комуністичної партії Великобританії — щоправда, дуже недовго. З цього приводу Джеймс Олдрідж писав: «Що примусило його змінити свої погляди? Дати на це вичерпну відповідь неможливо, але я вже говорив раніше, що, на мій погляд, його відстрахала відповідальність інтелігента, пов’язана з ідеєю служіння робітничому класові. Проте «запалена» совість не дозволяла йому просто ухилитись від свідомості своєї відповідальності. А тому він передав цю совість на зберігання католицькій церкві. ^Як не дивно, коли Грін хоче написати хороший роман із соціальним змістом, він тимчасово забирає свою совість у католицької церкви. Але Грін, на відміну від Сартра, зумів поєднувати своє мистецтво із своїми переконаннями, і, хоч він далеко не такий політично активний, як Сартр, його творчі досягнення іноді бувають набагато вищі».
Те, що Грін прийняв католицизм, мало багато різних причин. Деякі радянські і зарубіжні вчені вважають католицизм модним явищем серед тогочасної західної інтелігенції. До того ж, протестантська релігія не давала відповіді на багато запитань, що їх ставили перед віруючими саме життя, жорстока перша світова війна, коли руйнувалися монархії, коли людина буржуазного Заходу опинилася перед фактом втрати традиційних моральних цінностей.
Грін -шукав у католицькому віровченні морально-етичну опору. Католицька церковна організація була тоді, та й нині є організацією суворо централізованою, із залізною; дисципліною, яку виробила «стара» і «мудра» релігія. Можна гадати, що і ця суттєва обставина; також відіграла роль у рішенні Гріна. У 30-ті роки виникали нові і активізували свою діяльність існуючі католицькі партії та клерикальні, суспільні організації,— церковники докладали всіх зусиль, аби відродити ортодоксальні католицькі традиції. У масах ширилися релігійні настрої. Вони, були викликані тим, що мільйони людей пережили страхіття війни, газові атаки, втрату родини, голод, розруху, нестатки. Тобто, цей масовий потяг до релігії був зумовлений .конкретними історико-соціальними, економічними та політичними причинами.
[…]
Морально-етичні шукання Гріна якийсь час не виходили за межі релігії — пошук здійснювався як вибір тих чи інших варіантів у межах цієї системи. Все це частково пояснює факт прийняття Гріном католицизму. При цьому об’єктивно він неодноразово приходив і продовжує приходити до заперечення того чи іншого різновиду релігії — але лишається в ролі людини, що обирає менше з двох зол. Адже, як свідчать твори письменника, і наївні переконання перших християн — це тільки «краще» зло.
Історія релігії показує, що релігійна наївність мас найчастіше використовується їм на шкоду, що клір діє заодно з експлуататорською верхівкою у власних користолюбних інтересах.
В пошуках гуманного начала Грін іноді звертається до витоків християнської релігії, а іноді — до язичества, і це вже саме по собі свідчить, що основа його шукань — людинолюбство митця справедливого і співчутливого. І все ж цей пошук справедливості знову й знову залишається лише всередині системи релігії, віри. Письменник завжди акцентує, наприклад, що злочинці всіх гатунків забули наївні християнські заповіді, зробили вигляд, ніби цих заповідей чи то зовсім не було, чи то смисл їх був інший.
Надзвичайно сильний вплив на Гріна справили світова загроза фашизму, загострені суперечності буржуазної цивілізації напередодні Другої світової війни. Саме тоді він ще настійніше шукав морально-етичної опори у сфері духовній, приділяв релігійній проблемі ще більше уваги як у статтях, так і в художніх творах. Проте він ніколи не закликав до ортодоксальності, ніколи не був просто пропагандистом віри — це визнано навіть багатьма буржуазними дослідниками творчості письменника. В релігії він шукав моральної підтримки для опору силам зла.
Всі ці внутрішні причини і мотиви звернення до католицизму значною мірою з'ясувалися вже з появою першого «католицького» роману — «Брайтонська цукерка». Але саме з виходом цього роману західні критики назвали Гріна письменником-католиком, хоч він і досі з обуренням заперечує і спростовує цей ярлик. Творчий етап, що розпочався «Брайтонською цукеркою» — це дальший розвиток релігійних та містичних мотивів ранніх творів.
Загострюючи увагу на хисткій світоглядній позиції Гріна в 30-і роки, критики то і з задоволенням зараховували його до «правих» письменників, то називали серед фрейдистів, то зіставляли з Кестлером, Дос Пассосом, О. Хакслі, Т. С. Еліотом, Е. Во і наполягали на спорідненості їхнього католицизму з грінівським. В. Івашева ще 10 років тому писала з цього приводу: «В той час як реакційні письменники сучасної Англії — Оруелл (хоч і померлий, але досі популярний у «височолих» колах), Евлін Во, Олдос Хакслі, не кажучи про Т. С. Еліота, — скориставшись із католицької ідеї першородного гріха, зображували людину брудною і огидною у своїй тваринності, Грем Грін намагається знайти те людське, що криється під оболонкою зіпсованності і злочинності і проявляється тоді, коли падіння людини здається непоправним і остаточним».
Суперечності між реалістичним зображенням дійсності і суб’єктивно-ідеалістичною, релігійною специфікою поглядів Грема Гріна лежать в основі особливостей його творчості. В його романах зображений світ злочинності й зла. Він прагне проникнути в суть нелюдського безумства, що охопило, на його думку, більшу частину світу. Сталося так, що чим далі вдосконалювалася майстерність письменника, тим більше проявлялася гуманістична основа його творчості. Англійський літературознавець А. С. Коллінз звернув увагу на те, що вже в 30-і роки Грін відрізнявся, наприклад, від О. Хакслі своєю «впевненістю в торжестві гуманності».
Але зростаюча тривога за долю світу, за завтрашній день людства, на жаль, все відчутніше накладала на гуманізм Гріна релігійні нашарування. Жорстокість, насильство, з якими він зіткнувся ще в свої дитячі роки (про що одверто написав у нещодавно надрукованій автобіографії), набирали на порозі другої світової війни справді глобальних масштабів. Коли в Німеччині захопили владу фашисти, коли палали вогнища з книг, коли Європа, перетворена на велетенський концтабір, здригалася від терору і погромів — Грем Грін ще з більшою надією звернувся до католицизму у пошуках, як він гадав, моральної опори. Отже, якщо прихід визначних діячів мистецтва до римсько-католицького віросповідання в кінці 20-х років був зумовлений протестом, нонконформізмом по відношенню до існуючих порядківІ4, то звернення Гріна до католицизму в кінці 30-х, очевидно, викликане потягом до релігії з сильною централізованою владою, до релігії, з його погляду, більш гуманної, якою є католицизм порівняно з протестантизмом.
Категоричне заперечення викликають твердження деяких західних вчених, наприклад Де Вітіса, ніби католицизм Гріна являє собою «реакцію на фашизм і комунізм». Подорожуючи в 1936 р. по Африці і роздумуючи над небезпекою виродження цивілізації, Грін вже й там переконався в отруйній всепроникності фашизму.
Як і деякі інші талановиті радикальні або ліво-буржуазні письменники в період духовної кризи (зумовленої, в свою чергу, кризою політики, ідеології та економіки), Грін шукав рятівного засобу проти насильства над свободою особи — не стільки в реальному, скільки в духовному, в релігії, сподіваючись за допомогою релігійної віри досягти справедливості. Таким чином, католицизм Гріна — це реакція на фашизм.
Очевидно вперше така ідея була висловлена Гріном в романі «Довірена особа» (1939), висловлена дещо невиразно, в алегоричній формі. Через думки одного з героїв, посланця республіканського уряду агента Д. письменник висловив свій жаль з приводу того, що мало хто допомагає іспанському народові в його боротьбі з фашизмом — тоді як історичному героєві Роланду «на допомогу поспішало все рицарство Європи. Єретик і християнин могли розходитися щодо святої трійці, але на бій проти маврів йшли разом». Так була висловлена ідея співдружності «єретиків» і «християн» у боротьбі проти фашизму, яка вже потім ніколи не зникала безслідно, а набувала дальшого розвитку як у статтях, так і в художніх творах. Найбільш чітко Грін сформулював цю ідею в своїх есе та в публічних виступах. 1966 р. на запрошення Фіделя Кастро він відвідав Кубу. Статтю «Марксистський єретик» (про зустрічі з главою кубинського уряду) можна вважати однією з ключових праць Гріна; вона допомагає повніше зрозуміти ідеї цілого ряду творів і особливо — помилкову, хибну ідею поєднання християнства і соціалізму.
Творчість Гріна свідчить, що він визнає лише деякі ідеї християнства і деякі ідеї соціалізму, виношує утопічну мрію, про такий майбутній суспільний устрій, при якому стане можливе і відбудеться злиття соціалізму і християнства.
[…]
У зв’язку з переїздом з Англії у Францію (1966 р.) Грін дав інтерв’ю для газети «Санді Тайме», в якому підкреслив, що його політичні погляди з часом зазнали змін і що будучи католиком він «був набагато лівіший від центру». «Тепер, — сказав Грін, — я повернувся до тих позицій, на яких стояв у молодості…».
Ідею об’єднання релігії і соціалізму Грін висловив в романі «Комедіанти» (1966) — одному з найбільш значних і довершених своїх творів. Доктор Мажіо, який досить добре розуміється на міжнародній політиці та ідеологічній боротьбі, вважає за цілком можливе використати на благо людей деякі релігійні заповіді і відводить релігії певну позитивну роль. Герой Гріна почав вірити «у певні економічні закони».
Деякі грінівські герої, як агент Д., Мері Калліфер, Ціннер, Куеррі, Коллен, Фаулер, Бендрікс, Майкл Денніс, Августа Бертрам — рано чи пізно починають усвідомлювати, що жодна релігія не може більше служити людині надійною моральною опорою. Інші, навпаки, й далі покладають надії на вчення про абстрактне добро й гуманізм, як Маджіо, або ж шукають в релігії душевного заспокоєння, як Ендрюз, Пінкі Браун, Генрі Пуллінг.
Тема віднайдення в храмі господньому душевного спокою з’явилася в Гріна ще на початку його творчого шляху. Загнаний, безмірно стомлений Ендрюз із роману «Людина всередині» подумки шукав заспокоєння в тиші і напівтемряві католицького собору, у звуках органної музики. І вже навіть не герой твору, а сам автор у книзі «Дороги беззаконня» (1939 р.), відомій також під назвою «Друга Мексика», згадував, що в блуканнях по цій країні він одного разу, як до себе додому зайшов у храм Темпо-дель-Карчен. І хоч його вразили жахливі статуї вздовж стін — «проте це все-таки був дім».
До цього дому — храму божого — приводить Грін і бельгійського архітектора Куеррі з роману «Ціною втрати» (1960 р.), і Генрі Пуллінга («Подорожі з моєю тітонькою», 1969). Кожного разу, коли бував присутній при богослужінні, Генрі Пуллінг відчував надійну сімейну атмосферу. «Хоч, на відміну від тітоньки Августа, в мене ніколи не було релігійних переконань, — так думає про себе Генрі Пуллінг, — але я міг знаходитись тут без лицемірства, удавання чогось і ханжества, оскільки я завжди мав задоволення від найбільш поетичних аспектів християнства». Протягом багатьох років, сідаючи на одну й ту саму лавку й слухаючи хорові співи, що діють на нього як бальзам, як гіпноз, він морально відпочиває, забуваючи тимчасово про свою самотність, «прилучаючись до мирян, до людського суспільства». Для Пуллінга стало звичним ходити на Різдво до причастя, як на яскраву виставу. «Англиканська церква не була винятком, оскільки причастя являє собою святкову службу річниці, і я, — думає він, — маю таке ж саме право відсвяткувати річницю будь-якої легенди, як і кожен істинно віруючий».
Грін — передусім гуманіст, його творчість відбиває його велику любов до людства.
[…]
У творчості Гріна ні критика кліра, ні критичні інтонації на адресу деяких догматів католицької віри, звичайно, не є домінуючими. Специфічним для цього завжди лишається утвердження людини. Але його романи і есе твердять: релігія потрібна людині, без неї вона обійтися не може. Звідки це, -чому така потреба в релігії? Якщо зважити на все, викладене вище, для Гріна це, зрештою, закономірно. З його багажем моральних та культурних традицій, з його поглядом на світ він не міг піти у своєму розвитку ще далі. Але боротьба в ньому самому триває, тому що самій його творчій манері притаманний пошук, суперечки з самим собою, часом парадоксальні. Тому серед створених ним образів нерідко найбільш людяним виявляється той, хто схибив, заблудився, збився з пуття. Часто носієм найдорожчих письменникові ідей виявляється людина грішна і тоді саме вона — ближча до бога. Тому що тільки через гріх і каяття, як вчить католицька церква, людина нібито досягає святості. Ця ідея і в творчості Гріна — одна з провідних.
[…]
Політичну, ідеологічну та соціальну функції церкви в буржуазних країнах Грін не завжди правильно оцінює. Проте в «Тихому американці», «Комедіантах» та «Подорожах з моєю тітонькою» він все ж показує в належному світлі роль католицької церкви в політичному та духовному житті капіталістичного суспільства. І тут знову найбільше цікавить романіста морально-етичний бік релігійної проблеми. При цьому вона розглядається не ізольовано, не сама по собі, а в нерозривному зв’язку з проблемами соціальними. Проте метафізичне розуміння «свободи», «добра» і «зла» не дає змоги Гріну об’єктивно розібратись в історичних процесах, що відбуваються нині у світі і відбити їх у своїх творах.
Протягом багатьох років його політичні та ідейно-естетичні погляди мінялися, а позитивні ідеали залишалися позначені абстрактним розумінням добра і невиразним засудженням зла. Але Грін — чесний митець. Він вболіває за краще майбутнє людства, в якому не буде місця приниженню людської гідності.
Л-ра: Радянське літературознавство. – 1972. – № 11. – С. 81-88.
Твори
Критика
