Павло Вольвач. Хай мерехтить тонка моя печаль
0
Поділитися:
Хай мерехтить тонка моя печаль
Над селищем, що куриться димами.
Дими синіють. Колії блищать.
Холоне світ до бісової мами.
Вдивляюсь в очі стомлених кобіт,
Грудьми налігши на руків'я мосту.
Пускаю кільці, мружачись собі
В білястий, наче крізь гардину, простір.
В посьолок цей, що був мені дружком
Із молодістю втеклою на пару.
І, звісно, смуток золотим пушком
Діткнеться серця – тут нема «базару».
Та хай собі. Щасливий буду й тим,
Що є ця мить, коли прозоро й просто.
Блискучі рейки і блакитний дим...
І я стою. І все не сходжу з мосту.
Твори
Критика
