Казки Шарля Перро
Я. І. Пашук
Ім’я видатного французького казкаря Шарля Перро ми згадуємо нарівні з іменами великих письменників — класиків світової літератури — М. Сервантесом, Д. Дефо, Дж. Свіфтом, І. Крянге та ін. «Він був першим письменником в Європі, який зробив народну казку надбанням дитячої літератури». Творча спадщина Ш. Перро, гуманіста, людини демократичних симпатій і прагнень, дорога всьому людству. Протягом сотень років його казки, пройняті тонким народним гумором, іронією, фантастикою, гротеском, дотепною мораллю, сповнені гуманізму, поваги до людей праці і зневаги до представників панівного класу, полонять мільйони читачів. Завжди знаходили і знаходять відгук у серцях людей усіх народів проголошені III. Перро ідеї свободи, рівності, дружби, працелюбності й вірності. Завдяки цьому казки Ш. Перро витримали серйозне випробування часом і зайняли видатне місце у світовій літературі.
Нерозривна єдність двох планів розповіді — казкового і реального — становить одну з характерних особливостей казок Ш. Перро. Саме завдяки єдності фантастичного й реального твори Ш. Перро читаються з великим інтересом як дорослими, так і дітьми. Вони вселяють юним читачам впевненість в торжество правди, в перемогу добра над злом. Як правило, страждання позитивного героя і його друзів є перехідним, тимчасовим. За ним, звичайно, приходить радість, щастя. Але ця радість, це щастя в його казках не даються задарма, не прилітають на килимі-літаку, не розстеляються скатертиною-самобранкою — вони здобуваються працею і мужністю, вірністю і самовідданістю, виступають нагородою за стійкість, благородство і кмітливість. Оптимізм казок є тією прикметою, яка посилює їх виховне значення. Юні читачі захоплюються хитрістю і розумністю Кота, Мізинчика, розсудливістю, стійкістю, доброзичливістю та працелюбністю Грізельди, Ослячої Шкіри, Попелюшки, дружніми взаємовідносинами у простих сільських сім’ях.
Казки Ш. Перро, що вийшли окремою збіркою у 1697 р. під назвою «Історії або казки минулих часів з моральними повчаннями», або «Казки моєї матінки Гусині» — це не записи фольклорних текстів, що маємо у братів Грімм, а своєрідні літературні твори, створені за фольклорними сюжетами та літературними традиціями XVII ст. Найбільш прості за побудовою «Червона Шапочка», «Химерні бажання», «Феї», «Синя Борода», «Кіт у чоботях». Значно складніші «Попелюшка», «Зачарована красуня», «Мізинчик», «Ріке-Чубчик», «Грізельда», «Осляча Шкіра». У «Грізельді», «Ослячій Шкірі», «Зачарованій красуні» і «Попелюшці» дуже помітна вишуканість, високопарність стилю, чого немає у творах «Червона Шапочка», «Мізинчик», «Синя Борода», «Химерні бажання». Остання навіть написана в бурлескному дусі з певною кількістю просторічних висловів, що розходилось з преціозним стилем. Великосвітська галантність характеризує, звичайно, діалоги за-коханих. Прикладом можуть бути розмова Ріке-Чубчика з красунею, принца з принцесою з казки «Зачарована красуня» тощо.
Основу мови казок Ш. Перро становить загальнонародна літературна мова. Однак в мові персонажів використовуються численні елементи народно-побутової мови, просторіччя, які мають певне стилістичне навантаження. Прикладом можуть бути такі слова: «boeuf» у значенні «lourdaud», «stupide», «maudite pécrore» — «sotte personne» тощо.
На відміну від крайніх тенденцій аристократичного мовного пуризму, Ш. Перро приділяв велику увагу відтворенню колориту епохи. Вводячи в казки архаїзми, він зближував мову персонажів з мовою зображуваної доби і робив це з великим художнім тактом. Ш. Перро вводив у казки ті слова, які ще не вийшли повністю з ужитку, а тому були зрозумілі читачам. Візьмемо такі слова, як «étoffe» у значенні «meubles», «maussade» — «malpropre», «corps» — «corset», «caresses» — «amabilités», «montées» y значенні «escalier». Дуже часто Ш. Перро використовує вираз «comme de cire» y значенні «parfaitement juste», «bavolet» — «coiffure de jeunes paysannes auprès de Paris».
Спорідненість мови казок Ш. Перро з народно-фольклорною традицією підкреслюється також використанням невід’ємних казкових формул, зачинів, повторів, які надають казкам своєрідного ритму. Особливо часто автор висуває традиційні казкові зачини «il estoit», трикратні повторення тощо.
Значне місце у творах Ш. Перро посідає діалог. Розвиненість діалога, сценічно динамічні ситуації з авторськими відступами й поясненнями, — все це дозволяє говорити про казку як про невеличку п’єсу, разом з цим пояснює той факт, що твори Ш. Перро в більшості своїй легко піддаються театралізації. Досить, наприклад, текст казки «Червона Шапочка» розписати по ролях і перед нами — закінчена одноактна п’єска.
Важливим композиційним прийомом чарівних казок («Зачарована красуня», «Феї», «Попелюшка», «Кіт у чоботях», «Хлопчик-Мізинчик», «Червона Шапочка», «Синя Борода») письменника є те, що поряд з центральним персонажем виступають міфічні істоти: людожери, чарівниці, а також діють речі, наділені надприродними силами — чоботи- скороходи, чарівна паличка. Чарівники, чарівниці ніколи не виконують головної ролі в сюжеті, а виступають як допоміжні фігури. Епізодична і їх роль у загальному ланцюгу сюжетів і мотивів казок. Слід також зауважити, що, на відміну від фольклорних творів інших народів, міфічні істоти, зокрема феї в казках Ш. Перро, надзвичайно гуманні й людяні. За своїми вчинками ці доброзичливі хресні матері дуже подібні до звичайних людей. Таким чином, феєричність творів Ш. Перро стоїть на варті Добра, Справедливості, Благородства. Фея допомагає Попелюшці поїхати на бал, врятовує від смерті Зачаровану красуню.
Казок про тварин в казковому репертуарі Ш. Перро небагато. У них подаються місцеві, знайомі французькому народу звірі і тварини: Вовк і Кіт. Життя і дії тварин зображено подібно до життя і діяння людини. Але не всім звірям надається у казках Ш. Перро однакове значення. Вовк, як і в казках багатьох інших народів, виступає хижим звірем, розбійником, вбивцею. Він пожирає маленьку Червону Шапочку і її бабусю. Кіт із казки «Кіт в чоботях» — фізично слабий, але розумний, хитрий і далекоглядний. Він тонко обманює непередбачливого короля, вбиває ненависного йому людожера і робить все, щоб допомогти бідному сину мельника вийти в люди.
Більшість казок Ш. Перро побудована на зіткненні двох ворожих сил. У напруженому драматичному двобої носіїв протилежних прагнень, думок, поглядів автор часто ставив і розв’язував важливі соціально-філософські і етичні проблеми. Так, змальовуючи образ Хлопчика-Мізинчика у двобої з людожером, Кота — з королем і людожером, Ш. Перро як виходець з буржуазно-чиновницької сім’ї виявляв велику симпатію до людей дії. Саме це потрібно було молодій буржуазії. Потрібно діяти, а не роздумувати — такий був заклик автора до читачів. Саме тому він так різко виступив проти манії запозичення, яка стала характерною рисою французької літератури XVII ст. Адже це значило — не творити, шукати, діяти, а брати готові зразки з античності і ними задовольнятися. Нові суспільні умови йшли всупереч з такими застарілими принципами і висували на порядок денний нові принципи, нові правила.
За своєю тематикою вся казкова спадщина Ш. Перро має здебільшого побутовий характер, однак у його окремих творах уже порушено соціальні питання. Одним з головних мотивів, що пронизує ці твори, є мотив соціальної нерівності. Змальовуючи, наприклад, життя й побут королів, дворян, автор вводить читача в палаци, замки, показує їх багатство, розваги. Ш. Перро детально описує зали і речі багатого феодала Синьої Бороди. «Приїхавши в замок, гості почали обходити зали, кімнати й комірчини з одягом та коштовностями, і кожна світлиця здавалася їм багатшою і красивішою за попередню. Піднявшись на другий поверх, де були старовинні меблі, вони не могли надивитися на. безліч чудових килимів, ліжок, канап, шаф, столиків, великих столів і дзеркал, в яких можна було бачити себе з ніг до голови».
Зображаючи життя селян, пастухів, вуглярів, він веде читача в темні сірі хатинки, розкриває жахливу картину злиденності трудового народу. «Жив собі якось бідний лісоруб, — пише Ш. Перро у казці «Химерні бажання». — І так йому набридло дрова рубати та з лісу їх тягати, що він уже не один раз лаяв усіх злих і добрих фей за їхню байдужість до його долі». Дуже часто побут та звичаї простих людей підкріплюються словами сільського хатнього вжитку. Так, у казці «Червона Шапочка» автор вводить слово «la galette» -— «корж», «l’escabelle» — «ослінчик», «la huche» — «скриня» та ін. А вираз «tire la chevillette, la bobinette cherra» (смикни за мотузочку і клямка відкриється) зі всією чіткістю вказує на прості засувки сільських хижин.
Жорстокими, аморальними, обмеженими людьми змальовані у казках Ш. Перро образи королів, людожерів, синьйорів. Прагнучи перевірити стійкість та відданість своєї дружини, принц із казки-новели «Грізельда» вирішує відмежувати її від всього радісного, земного.
Принц змушує Грізельду віддати дитину на виховання чужим людям, лишає її матеріального достатку і кінець кінцем виганяє дружину з двору, його мова пройнята тоном зверхності, що не терпить заперечень. Для цього автор послуговується дієсловом у наказовій фору другої особи множини:
Disposez-vous à la quitter.
On va venir pour l'emporter!
У знижувальному плані подається образ короля у казці «Осляча Шкіра». Автор зображує його як деспотичну, дволичну натуру, яка через свою внутрішню спустошеність опускається в моральному відношенні все нижче. Змальовуючи образ короля, Ш. Перро не дає його повної портретної характеристики за допомогою дотепних епітетів, порівнянь, не наділяє його, як, наприклад, в російських народних казках, різними образливими прізвиськами (цар Горох, цар Чубара), а розкриває його в процесі дії, через діалоги і авторську розповідь. Мова короля погрозлива, груба. Звертаючись до кравців, які повинні пошити вбрання Ослячій Шкірі, король загрожує їм жорстокою розправою, якщо вони не встигнуть зробити це вчасно.
Автор зображує короля як самодура, який, підкоряючись тільки своїм інстинктам, прагне одружитися з рідною дочкою. Королівська аморальність показана у казці як прямий наслідок почуттів свавільної людини. Таке трактування образу короля свідчить, з одного боку, про близькість твору до народних джерел, а з другого — викликає в читача огиду і зневагу до носіїв верховної влади.
Заслуговує на увагу те, що поряд з негативними образами королів автор зображує образи сеньйорів Франції. Яскравим прикладом цього є образ Синьої Бороди з казки «Синя Борода». Використовуючи епітети знижувального значення, Ш. Перро називає його бридким і гидким («laid» et «terrible»). Автор не приховує його жорстокої натури, а говорить про це відкрито. Звертаючись до дружини, він заявляє: «Коли ви мене не послухаєте і відімкнете її (заборонену комірчину – Я. П.), то можете всього чекати від мене». Він постає перед нами, як вбивця. Коли дружина відчинила комірчину, то побачила, що вся підлога була залита кров’ю, а на стінах висіло кілька жінок. Ш. Перро передає досить детально цю страшну картину, щоб вселити читачу почуття глибокої ненависті і огиди до цього тирана і його дій. Деспотичний характер Синьої Бороди яскраво розкритий в епізоді розмови цього сеньйора з дружиною. Ш. Перро звертає увагу на деталі, яких не знаходимо у народній творчості. Зображуючи цю невеличку сценку, автор частково міняє стиль і манеру зображення, наповнює діалог окличними і питальними реченнями, які надають мові емоційно-наснаженого тону.
«—А чому цей ключ у крові?
Не знаю, - відповідає бідна жінка, пополотнівши.
Не знаєте, — повторив Синя Борода. — Але ж я добре знаю. Вам закортіло увійти в ту комірчину. Ну що ж, я дам вам можливість увійти туди ще раз, і тепер — назавжди. Для вас теж знайдеться місце поруч із жінками, яких ви там бачили».
Для змалювання негативних рис «власть імущих» Ш. Перро дуже часто послуговується такими засобами сатиричної типізації, як гротеск і гіпербола. Вони служать засобом викриття ненажерливості, безжалісності представників вищих станів. Так, королева-людожерка з казки «Зачарована красуня» хоче з’їсти невістку і внуків, людожер з твору «Хлопчик-Мізинчик» думає зарізати на сніданок Хлопчика-Мізинчика та його братів. Вчинки цих фантастичних істот повністю розкривають їх нелюдські риси і породжують у читачів негативне ставлення до них. Використання цих художніх засобів допомогло казкареві краще конкретизувати та індивідуалізувати образи, показати, що королі, феодали — це деспоти, людожери, винищувачі людських душ. Таким чином, за фантастичними персонажами і явищами стоять у Ш. Перро явища і характери суспільного життя.
Подібно до народних фольклорних джерел, Ш. Перро ідеалізує принижених, соціально знедолених людей, вони виступають виразниками його ідей. За допомогою таких образів, як Червона Шапочка, Попелюшка, син мірошника — господар Кота в чоботях, дроворуб Блез та його дружина Фаншон, Грізельда, Хлопчик-Мізинчик, III. Перро проповідував ідеї розуму, стійкості, мужності, доброзичливості, працелюбності, людяності й ін.
Боротьба за звільнення особи від феодального гніту, прагнення облагородити і підняти її над життєвою буденщиною були тими чинниками, які спонукали автора виступити проти середньовічного аскетичного погляду на жінку як на істоту нікчемну, грішну, нездатну на щось благородне, розумне. У творах «Грізельда», «Химерні бажання», «Зачарована красуня» та ін. III. Перро переконливо довів, що жінка — не «посудина гріха», не «диявольське наслання», як її зображала церковно-чернеча література, а що вона прекрасна й достойна глибокої поваги людина. У казці-новелі «Грізельда» Ш. Перро подібно до новели «Грізельда» Дж. Боккаччо створює образ зразкової дружини — ідеал покірності, подружньої вірності. Автор показує, що любов героїні до принца проявляється прямо, без всякої міщанської манірності і штучності. її мова пройнята лагідністю, привітністю. Звертаючись до принца, вона каже: «Вы мой супруг, мой повелитель милый». Незважаючи на те, що принц змусив її віддати улюблену дитину на виховання чужим матерям, покинути королівський двір, Грізельда мужньо переносить це горе. Її образ викликає симпатію у читача не за її терпіння, а за розум, стійкість, які вона проявляла в житті. А ця стійкість, тверда воля — від бідного походження, повсякденної праці.
Образ Фаншон із казки «Химерні бажання» — не цілком новий, а певна еволюція образу Грізельди. Причому основний зміст еволюції зводиться до цілковитої втрати нею релігійно-аскетичних рис, що є розвитком у бік реалізму, народності. Фаншон виступає у казці як мудрий порадник чоловіка. Дізнавшись про те, що Юпітер дав можливість Блезу висловити свої бажання, вона радить йому все зважити, обміркувати.
Буржуазно-власницька мораль не впливає на Фаншон, «вона не спокутується багатством, королівським титулом. Носячи ковбасний ніс, який виріс у неї під час сварки з Блезом, і добре знаючи, що про королеву ніхто не наважиться поганого слова сказати, все-таки потворою лишатися не захотіла.
В образі Фаншон Ш. Перро розкрив велич і багатство простих людей, їх безкорисливість. Він підкреслив, що краса трудової людини цінується вище від багатства, розкошів «власть імущих».
Ш. Перро завжди був прихильником подружньої вірності, міцних родинних стосунків. Ці високі зразки подружньої вірності й любові він втілив в образі Грізельди, чим виносить вирок носіям салонно-фривольних звичаїв, які допускали вільність і легковажність у поглядах на кохання. Автор висміює розпусту придворної знаті, яка смакувала нескромні анекдоти, цинічні описи своїх полюбовних пригод та всякого роду авантюр.
Велике місце в казках Ш. Перро займає тема кохання. Так, у казці «Зачарована красуня» розповідається про цілющу, всеперемагаючу силу людського кохання. Справжнє глибоке почуття королевича повертає радість життя зачарованій красуні, любов принцеси перетворює потворного, незграбного Ріке-Чубчика на вродливого, стрункого юнака. Сам автор заявляє, що «причиною такого перетворення є кохання, а не чари феї». Тема кохання допомагає Ш. Перро яскраво показати, що носії дворянської моралі, як правило, ставали на перешкоді природним поривам людського серця. Автор розкриває вільне виявлення почуттів («Попелюшка», «Осляча Шкіра», «Феї»).
Кохання в розумінні Ш. Перро — це природне почуття, основане на вірності та відданості, яке обов’язково завершується шлюбом. Таке розуміння любові зближає Ш. Перро з Ж.-Б. Мольєрсм, який в комедії «Вчені жінки» висміяв представниць аристократичного середовища, які піддавали анафемі людську плоть, все мирське, з огидою говорили про шлюб, кохання. Так, Арманда в комедії «Манірниці» заявляє, що слово «шлюб» ображає її думку, уяву «потворною картиною».
Що стосується шлюбу, то Ш. Перро відстоював вільний вибір, виступав проти широко розповсюдженого звичаю видавати дівчину батьківським велінням за незнайому людину. Одночасно він піддавав критиці ті шлюби, за якими скривалась матеріальна вигода, економічний розрахунок.
Ш. Перро проголошував передові ідеї прогресивної буржуазії, яка в боротьбі проти аскетизму феодального суспільства висуває право укладання шлюбів за коханням і оголошує шлюби без кохання аморальними.
У моральних поглядах Ш. Перро значне місце відведено значенню праці. Всупереч феодально-аристократичним поглядам на працю, трудове життя, як на щось огидне, неприпустиме, Ш. Перро прославляє працю, зводить працелюбність у ступінь доброчесності, засуджує паразитизм, дармоїдство. В кінці новели «Грізельда», казках «Осляча Шкіра», «Попелюшка» та ін. автор звеличує працю, показує її оздоровляючу силу.
Прославлення принципів праці тісно поєднується в казках Ш. Перро з критикою міщанського, бездіяльного життя, яке виховує нерозумний егоїзм, зневагу до інших, зазнайство.
Як письменник-гуманіст Ш. Перро завжди прославляє людинолюбство. Він бачить велич індивідуума в його доброті, благородстві. З великою симпатією автор розповідає про доброзичливі вчинки Попелюшки, Кота в чоботях, молодшу сестру з казки «Феї», Хлопчика-Мізинчика, які завжди допомагали чужим і рідним. Попелюшка сприяє сестрам у всьому, Кіт в чоботях допомагає бідному сину мельника стати багатим, Хлопчик-Мізинчик виводить братів з лісу і врятовує їх від смерті.
Змальовуючи в позитивному плані людей з низів, а королів, дворян як клас, який морально деградує, Ш. Перро дискредитував і висміював представників вищих станів, руйнував теоретичні настанови класицистичної естетики, яка вимагала зображати низьке, плебейське тільки в негативному плані, виражав своє зневажливе ставлення до феодально-аристократичної моралі. Критикою вродженого благородства і краси «власть імущих» Ш. Перро перегукується з такими філософами, як Ф. Бекон, Дж. Локк, П. Гассенді, Г. В. Лейбніц, а також з французьким утопістом Жаном Мельє. Поряд з цим французький казкар виступав проти ієрархічності розподілу жанрів, відповідно до якої за представниками певних соціальних груп закріплювалися раз назавжди встановлені риси характеру, поведінки тощо. Принцип ієрархічності Ш. Перро замінює принципом рівноправності. У казкаря всі люди рівні перед законом; син мірошника легко стає принцом. Осляча Шкіра, Попелюшка виходять заміж за принців і т. п. Таким чином, знатне походження не є мірилом цінності людини в суспільстві.
Моральне возвеличення простих людей, правдиве зображення багатьох сторін суспільного життя Франції кінця XVII ст., проголошення просвітительських ідей ставлять Ш. Перро в один ряд з передовими письменниками його доби. Він увійшов в історію світової літератури, і його твори, без сумніву, завжди будуть користуватись популярністю.
Л-ра: Іноземна філологія. – Львів, 1972. – Вип. 27. – С 142-148.
Твори
Критика
