Казки Ш. Перро українською мовою
Я. І. Пащук
Випущене Київським видавництвом дитячої літератури «Веселка» друге видання казок французького письменника, критика й теоретика літератури XVII ст. Ш. Перро є живим проявом поваги та інтересу українського народу до французької літератури і культури взагалі.
Велика заслуга в ознайомленні українського читача із скарбами французької класичної та сучасної літератур належить перекладачу Миколі Терещенкові. Перший випуск казок Ш. Перро українською мовою у перекладі М. Терещенка вийшов у 1953 р. і пройшов поза увагою наших критиків, так що і досі немає жодної статті, в якій би був даний детальний аналіз українського перекладу. Зараз, коли з’явилося друге видання казок Ш. Перро українською мовою виникає необхідність дослідити цей переклад, з’ясувати його якість та відмінність від першого.
У даній статті аналізуються головним чином переклади прозових казок. Мета аналізу — виявити позитивні сторони й недоліки перекладу, з’ясувати причину останніх і, по можливості, накреслити шляхи дальшого вивчення й удосконалення перекладів творів Ш. Перро.
Друге видання казок Ш. Перро відрізняється від першого обсягом уміщених творів: уперше друкуються українською мовою «Осляча Шкура» («Peau d’Ane»), «Химерні бажання» («Les souhaits ridicules»), а також кращим стилістичним оформленням. З великою повнотою передав перекладач ідею, зміст, національну специфіку казок «Феї», «Попелюшка», «Кіт у чоботях», «Химерні бажання». В перекладі цих творів М. Терещенко дотримується текстуальної точності, стилістичної відповідності оригіналу, що говорить про наполегливу історико-філологічну працю перекладача. Це також дає нам підставу не погодитись із помилковим твердженням, нібито М. Терещенко тільки переказав казки Ш. Перро. Так, у деяких казках помітні значні відступи від оригіналу, про що мова буде йти пізніше, однак ці довільності, допущені М. Терещенком в українському перекладі, не означають, що твори переказані, а не перекладені.
Вибраний перекладачем текст передано досить близько до оригіналу, без зниження художньої та стилістичної специфіки мови автора французьких казок. Мова персонажів творів Ш. Перро — це чиста літературна мова епохи класицизму з певними домішками архаїзмів та просторіч. Терещенкові вдалося зберегти професійно-побутову лексику мови дійових осіб. Передано у перекладі й високопарність мови, характерну для деяких творів Ш. Перро.
Вдало перекладає М. Терещенко назви казок, в які французький казкар вклав певний смисл та деяку етично-естетичну оцінку явищ. Казка «La belle au bois dormant» y перекладі звучить «Зачарована красуня», «Riquet à la Houppe» — «Ріке-чубчик», «Cendrillon» — «Попелюшка», «Petit Poucet» — «Мізинчик» і т. п. Правильно, на нашу думку, підібрано переклад назви казки «Des souhaits ridicules», яка в російському виданні звучить «Потешные желания». Український перекладач, вникаючи в суть змісту твору, підбирає такий стилістичний еквівалент, якйй є досить точним відповідником прикметника ridicule. Так казка одержує українську назву «Химерні бажання».
Такі переклади назв казок близькі й зрозумілі читачеві, зате транслітерація цих заголовків, яка зустрічалася в окремих виданнях казок Ш. Перро російською мовою 1937-1938 pp., нічим не виправдана: вона не розкриває суті змісту твору, показує формально-словниковий підхід до розкриття значення того чи іншого слова.
Перекладаючи казку «Химерні бажання», М. Терещенко зберіг її бурлескний стиль, передав засобами української мони всі просторічні елементи, які зустрічаються в діалозі бідного дроворуба Блеза та його дружини Фаншон. Коли Блез висловив у нетверезому стані недоречне побажання, відбулася така сцена:
Так тобі і треба, дурень ти дурень, — Налітає на нього жінка.
Та замовчи ти, відьмо!
Український перекладач зберіг також грубий погрозливий тон мови короля («Осляча Шкура»), Синьої Бороди («Синя Борода») та людожера («Мізинчик»). Так, звертаючись до майстрів, які повинні пошити сукню Ослячій Шкурі, король заявляє: «А якщо не догодите принцесі, я накажу повісити вас усіх!».
Близько до оригіналу передана пряма й непряма мова, монологи. У Терещенка не відчувається вільного перекладу оригіналу і разом з цим не спостерігається буквалізму, рабського копіювання його.
Влучно подаються перекладачем ідіоматичні вирази та інші словосполучення. Вираз «Au bout de cent ans» перекладається «минуло сто років», «en moins de rien» — «одразу», «prêts à la servir quand elle en auroit besoin» — «готових до її послуг, коли їй що-небудь знадобиться», «la maison de campagne» — «заміський замок». Слово замок, а не будинок, підкреслює те, що дія відбувається у Франції часів феодально-поміщицьких латифундій.
Складні інфінітивні звороти минулого часу, які не мають відповідників в українській мові, перекладаються дієприслівниковим зворотом з певними пояснювальними словами. Причому такий переклад добре підходить за смислом до тексту: «Après avoir un peu repris ses esprits» — «ледь отямившись»; «Après luy avoir fait les compliments ordinaires» — «промовивши слова звичайних привітань».
Перекладач не завжди зберігає точну структуру підрядних чи сурядних речень. Зате він передає їх так, щоб не втратити стилістичного навантаження цих характерних для стилю автора конструкцій. Прикладом може послужити таке складнопідрядне означальне речення, як «l’ogre, qui se trouvoit fort las du long chemin», що в перекладі на українську мову передано дієприслівниковим зворотом зі збереженням смислу фрази: «Знесилившись від такої довгої й даремної погоні, (людожер. — Я. П.) захотів відпочити».
Характерним у перекладі французьких казок є те, що М. Терещенко для підкреслення тих чи інших нюансів, деталей підбирає такі слова, які за своїм значенням не завжди відповідають змісту тексту, що перекладається. Зате в контексті вони повністю відповідають своєму призначенню і не порушують сюжетної та смислової цілісності речення, фрази, йдучи за контекстом, М. Терещенко правильно переклав вираз «ce terrible don fit frémir toute la compagnie» — «це зловісне віщування жахнуло всіх», у той час як слово le don означає дар, обдаровання. Подібне спостерігаємо у виразі «le malheur annoncé». Слово annoncer означає оголошувати, заявляти, передвіщати, повідомляти, доповідати. Перекладач не бере жодного вказаного дієслова, а підбирає такий еквівалент в українській мові, який всегранно розкриває смисл даного слова, а саме: «наврочене нещастя». Дієслово наврочувати трактується у словнику Б. Грінченка так: «причиняти несчастіе, болезнь посредством словесного пожеланія».
Переклавши вираз «l’or fin» на українську мову словами «щире золото» замість «чисте золото», М. Терещенко зберіг стилістичну домінанту оригіналу, вибравши відповідний еквівалент серед засобів української поетичної лексики.
Розкриваючи образ Попелюшки, М. Терещенко підбирає такі епітети з прикметникових синонімічних рядів української мови, які б характеризували її як людину соціально принижену, викликали б жаль у читача і звертали увагу на її зовнішній вигляд. Так, наприклад, вираз «le méchant habit» він не перекладає «ветхий, поганий одяг», а «жалюгідний одяг», який вже сам собою викликає почуття жалю до даної особи. Таким чином, вищевказані переклади слів le don, annoncer, méchant, fin та інші не тільки семантично відповідають заданому в оригіналі смислу, але й стилістично лежать у плані перровської казки, і хоч ці переклади не є безпосереднім відтворенням відповідних їм слів з оригіналу, проте ми сприймаємо їх як адекватні французькому текстові. Такі прийоми перекладу свідчать про майстерність перекладача, його уміння використовувати лексичне багатство рідної мови, про вдале використання таких синонімічних термінів української мови, які досить докладно відтворюють певний семантичний чи стилістичний відтінок іноземного слова.
Французький прикметник beau, bel означає хороший, гарний, чудовий, славний, прекрасний, милий. Однак у контексті М. Терещенко перекладає його як вродливий.
«... pour moderer la joye de la reine, elle (la fée. — Я. П.) luv déclara, que cette petite princesse n’auroit point d’esprit, et qu’elle seroit aussi stupide qu’elle estoit belle». — «Але фея ... сказала королеві, що у маленької принцеси не буде ні крихти розуму і що вона буде така ж дурненька, як і вродлива». Ми відчуваємо цілковиту відповідність цього епітета стилю Ш. Перро, хоча французький прикметник beau, bel, belle сам по собі не дає підстави для того, - щоб обрати еквівалентом саме прикметник вродливий, а не, скажімо, прекрасний, гарний, хороший.
Ідіоматичний вираз «faire de la peine» («завдавати прикрості») в українському перекладі звучить «замислитися» і повністю відповідає смислу фрази. Конкретною ілюстрацією цього може послужити таке речення: «Cette proposition vous fait de la peine» — «Ця пропозиція примушує вас замислитися».
Дуже часто перекладач вдається до ампліфікацій, доповнень від себе. Все це він робить з тією метою, щоб уточнити ту чи іншу деталь, краще передати лаконічно виражену думку оригіналу. У казці «Синя Борода» до виразу «faire connaissance» — «познайомитися» він додає «з молодими сусідами». Далі доповнення так майстерно складені і так вплітаються в сюжетну канву твору, що являють собою немовби єдине органічне ціле, більш конкретизоване і доповнене. Щоб більше підкреслити непривабливий нелюдяний характер матері й дочки, подібної до матері, у казці «Феї» перекладач додає такі слова: «Ніхто не хотів не тільки що ходити у гості, а навіть зустрічатися з ними на вулиці». У Ш. Перро вони характеризуються простіше: «Вони обидві були такі неприємні («désagréables») та такі гордовиті («orgueilleuses»), що ніхто не міг з ними жити».
Для смислової послідовності тексту, кращого зв’язку сюжетної лінії М. Терещенко вставляє два речення в епізоді зустрічі молодої бідної дочки з феєю. Ш. Перро зупиняється на тому, що дівчинка розмовляє з феєю, а потім розповідає про її прибуття додому та про зустріч з матір’ю. М. Терещенко, фіксуючи кожну деталь, дію, заповнює саме цей проміжок часу: між розмовою дівчинки з феєю і прибуттям додому. Він пише: «Сказавши це (що з уст молодої дівчини випадатиме при розмові квітка або самоцвіт. — Я. П.), бабуся зникла. А дівчина взяла глечик, набрала води і рушила додому». Аналогічне речення знаходимо в епізоді зустрічі другої дочки-грубіянки з феєю. За неввічливість і зухвалість у ставленні до інших фея наділила її такою властивістю, що при розмові випадали з її уст змія або жаба. «Сказавши це, фея подалась назад до лісу. А грубіянка спокійно пішла додому».
Як відомо, контекст є тим чинником, який наводить читача на певну думку, підказує значення певних слів. З цим перекладач рахується і бере до уваги. Однак у деяких епізодах, де текст надзвичайно лаконічний й логічно важко сприйнятний для юного читача, М. Терещенко спрощує окремі місця перекладу і, якщо потрібно, додає свої слова. У казці «Попелюшка» речення «on partit» (мається на увазі від’їзд сестер Попелюшки на бал. — Я. П.) подається з певними доповненнями: «Сестри сіли в карету та поїхали в палац».
Щодо діалогічної розмови, то слід зауважити, що вона одержала певне лексичне і синтаксичне відтворення в українському перекладі. Проілюструємо розмову Вовка з Червоною Шапочкою.
— Ma mère-grand, que vous avez de grands bras!
C’est pour mieux t’embrasser, ma fille!
Ma mère-grand, que vous avez de grandes jambes!
C’est pour mieux courir enfant!
Ma mère-grand, que vous avez de grandes oreilles!
Прикметники-епітети, які в оригіналі поставлені після іменника з метою їх виділення, в українській мові згідно з правилами словосполучення стоять перед іменником, і така невідповідність оригіналові не порушує еквівалентності перекладу. Так, словосполучення «en silence affreux» перекладається «німа тишина», «des songes agréables» — «приємні сни», «la pierre précieuse» — «дорогоцінний камінь» і т. д.
Інколи перекладач користується антонімічним перекладом, наприклад, при передачі обмежувального прислівника ne... que, який, незважаючи на наявність заперечення, виражає ствердження. Речення «l’ogre avoit sept filles qui n’étoient encore que des enfants» M. Терещенко передає стверджувальною формою — «Людожер мав семеро дочок, які були ще дітьми» або ж «Une princesse n’a que sa parole» — «Принцеса повинна додержувати свого слова» і т. д.
Кожен вигук в українському перекладі звучить так коротко і природно, як в оригіналі: «Ah! les voilà, dit-il, nos gaillards» — «Ага, ось де вони, малі голуб’ята!»; «Ah! qu’ay — je fait — là» — «Ой, що ж це я накоїв!»; «Et, bien!» — «Ну, що ж!». Всі ці окличні конструкції, які зустрічаються в діалогічній мові, виражають емоційні переживання того, хто говорить, пожвавлюють розмову.
Не зовсім вдало перекладено речення «Passer par l’amour et par la gloire» — «Схвильований до краю цими словами». Його можна було б передати ближче до оригіналу, наприклад, «в пошуках любові та слави».
Перекладаючи певні емоціонально насичені словосполучення, в яких зустрічається десемантизований прикметник petit, перекладач забуває про можливості українських зменшувально-пестливих суфіксів. Так, словосполучення «petite fille», де препозитивний, двоскладовий прикметник petit виражає суб’єктивну оцінку і передає значення пестливості, треба було б перекласти словом із зменшувальним суфіксом — «дівчинка», а не «маленька дівчинка».
Широке застосування у творах Ш. Перро одержав прикметник-означення pauvre. Проте даний прикметник не зовсім правильно перекладений у словосполученні «une pauvre femme». Замість «бідна жінка» читаємо «стара жінка». Правда, означення стара теж відповідає дійсності: фея була насправді людиною похилого віку, однак у даному випадку автор хотів підкреслити саме її бідний, жалюгідний вигляд, тому що, зображуючи її убогість, Ш. Перро краще розкрив благородство, добродушність молодої дочки, її прихильність до бідних людей. Подавши цій старій бідній жінці води, молода дочка була за це високо винагороджена.
Взагалі, прикметник pauvre, («pauvre femme», «pauvre enfant») та інші в казках Ш. Перро не є якимсь атрибутом, знаком, що характеризує якусь річ, предмет, нагадуючи цим самим деякі мовностилістичні засоби фольклорної творчості, але відіграє певну функцію соціальної характеристики. Прикладом може послужити життя молодої дочки у казці «Фея»: «Ця бідолашна дівчина, крім інших справ, повинна була ще двічі на день ходити з величезним глечиком по воду... Мати її страшенно ненавиділа, примушувала її їсти на кухні і працювати без відпочинку, в той час як друга дочка нічого не робила». Або візьмемо характеристику умов життя Попелюшки з казки «Попелюшка»: «Мачуха примушувала її виконувати найбрудніщу роботу... Спала вона під самим дахом, на горищі, на благенькому, постеленому прямо на підлозі сінничку, а сестри її жили в теплих і світлих кімнатах з паркетними підлогами. Бідна дівчина терпіла всі образи». З наведених прикладів видно, що означення pauvre вже саме підкреслює побутово-соціальну ознаку. Ставлення матері, а у другому випадку — мачухи до своїх дочок достатньо говорить про соціальне приниження, безправ’я молодих дочок вдома.
Небажаним нам здається привнесення у казки Ш. Перро казково-національних елементів, чужих оригіналові («ні в казці сказати, ні пером описати»), неточностей перекладів («les murailles» — «паркан»).
Не зовсім відповідають стилю автора й завданням оригіналу пропуск або зниження деяких вульгаризмів у казці «Мізинчик». Так, із лексикону людожера випущено лайливий вираз «maudite femme» — «проклята жінка», «beste» — «тварюка». Міра вульгарності диктується у казках Ш. Перро, з одного боку, стильовим завданням оригіналу, а з другого, — емоційним тоном мови людожера. Саме ці слова підкреслюють індивідуальні особливості його мови, характеризують його жорстокість, деспотизм, зухвале ставлення до підлеглих.
Невиправданим є також облагородження стилю у казці «Синя Борода». Замінивши звертання Синьої Бороди до дружини на «ти», що вважалось образливим у XVII ст. і допускалось в окремих випадках, більш ввічливою формою — звертанням на «ви», М. Терещенко послабив цим самим сатиричне звучання образу Синьої Бороди як самовладного жорстокого феодала, порушив індивідуальну своєрідність манери французького казкаря. Перекладач немовби прагнув поєднати суворий тон з куртуазним. Насправді ж звернення Синьої Бороди до дружини набуває погрозливого характеру фамільярно-побутової розмови з тонкою грою експресивних інтонацій. Доказом цього може бути таке речення: «Descends vite, ou je monteray là — haut». — «Ідіть швидше, a то я сам піднімуся нагору!».
Детальний аналіз казкової спадщини французького письменника показує, що Перро, дотримуючись деяких принципів класицистичної поетики, дуже обережно підходив до вибору епітетів. Він вважав, що епітети не повинні своєю новизною і несподіваністю відвертати увагу читачів від означуваного слова. М. Терещенко порушує це правило і вводить від себе не задані в оригіналі означення, пояснювальні групи слів тощо. Так, наприклад, в оригіналі читаємо: «sur un lit» — y перекладі: «на пишному ліжку». Словосполучення «au travers du bois» перекладено через «віковічний ліс», а речення «A ce cry le roy mit la teste à la portière» — «Ha цей одчайдушний крик король визирнув з карети». Подібні додатки мають ознаки української фольклорної поезії та не підходять творам епохи класицизму.
Щодо будови речень, то перекладач вільно міняє порядок слів, розбиваючи інколи одне речення на декілька самостійних, або поєднує самостійні речення у складносурядні чи складнопідрядні. Не зрозуміло, що саме спонукало перекладача пропустити фінальні частини казок «Синя Борода», «Мізинчик», змінити кінцівку казки «Червона Шапочка», викинути цілі абзаци, епізоди з казок «Мізинчик», «Ріке-Чубчик» та усунути повністю другу частину казки «Зачарована красуня». Пропускаючи і додаючи в окремих казках цілі речення, абзаци, перекладач не врахував того, що саме ці місця цікаві й важливі для з’ясування історичної та критичної концепції Ш. Перро, його інтерпретації певних подій. Поряд з цим допущені Терещенком зміни в текстах вплинули на неповне відтворення оригіналу. Перекладач не зумів донести до читача весь ідейний зміст казок, їх художню цінність, специфіку деяких застарілих виразів, слів, таких як: «étoffe» у значенні «meubles»; «maussade» замість «malpropre»; «corps» у значенні «corset»; «falourde» замість «fagot»; «caresses» y значенні «amabilités» і т. д.
Під впливом творчості братів Грімм та переказів М. Булатова перекладач у казці «Червона Шапочка» дає щасливу кінцівку — Червону Шапочку та її бабусю врятовують від смерті лісоруби. У французьких народних казках та казці Ш. Перро дається навмисне трагічний фінал, щоб краще підсилити мораль твору і навчити дітей обережності та вміння пізнавати за облесливими словами вовчу натуру представників панівного класу, щоб показати, що наївність та необережність привели до страшної смерті молоду прекрасну дівчину.
Подібно до М. Булатова перекладач значно відступив від оригіналу й французьких фольклорних джерел. У вступній частині казки «Осляча Шкура», заявляючи про те, що Осляча Шкура — приймачка короля й королеви, М. Терещенко недостовірно передає зміст народних казок і казки Ш. Перро.
Разом з цим він знижує сатиричне звучання образу короля, який після смерті дружини захотів одружитися на рідній дочці, що вважалося і вважається аморальним і протиприродним.
Викинувши епізод повернення Мізинчика до дружини людожера, його службу у королівському дворі, перекладач не розкрив до кінця кмітливості, хитрості хлопчика, не показав іронічного ставлення Ш. Перро до придворної знаті, яка зводила всі свої турботи під час війни Франції з Голандією та Іспанією до любовних пригод, пустого життя, нехтування своїми обов’язками перед країною, народом. На нашу думку, ці моменти — не якийсь незначний додаток, екзотична деталь, а важливий аргумент у критичній концепції Ш. Перро.
Зовсім недопустимим та прикрим є те, що така корисна для юного читача друга частина казки «Зачарована красуня» випала з поля зору перекладача, і читач не має повного уявлення про твір, його ідейно-тематичну суть. Тому, хто добре знає перше видання, в якому твір поданий повністю, і ознайомиться з новим, стане незрозуміло, де справжня казка Перро, а де стилізація під його твір. Друга частина казки французького письменника цінна для нас своєю сатиричною спрямованістю. Якщо у першій частині казки розповідається про силу людського кохання, показана необізнаність Зачарованої красуні з побутовими трудовими процесами, то у другій — йдеться про переслідування молодої королеви, її дітей старою королевою-свекрухою. Ш. Перро показав жорстокість, звірячу натуру королеви-людожерки, стремління королів до наживи. Він глузує з буржуазного шлюбу, пройнятого духом грошового чистогану. У позитивному плані Перро зображує дворецького та його дружину, які, ризикуючи життям, рятують молоду королеву та її дітей від смертної розправи свекрухи. Цей останній момент так зображений Ш. Перро у казці «Зачарована красуня»: «Бідолаха, зрозумівши, що не можна жартувати з людожеркою, взяв великий ніж і пішов у кімнату маленької Зорі (внучки. — Я. П.). Сміючись, дівчинка підбігла до дворецького, кинулась йому на шию і почала просити цукерок. Дворецький заплакав — і ніж випав у нього з рук. Він пішов на скотний двір і зарізав там ягнятко, а маленьку Зірку віддав дружині заховати».
Змальовуючи благородство простих людей, французький казкар проголошував дуже важливу для свого часу ідею гуманізму, викривав теорію кастових переваг дворянства й королів над представниками нижчих верств суспільства. Паралельно, в стилістичному плані, Ш. Перро виступав проти суворої класицистичної ієрархії «високого» й «низького» та проголошував принцип стилістичної свободи, змішування різних стилів. У цьому пізнавальне значення другої частини казки «Зачарована красуня». Саме це наближає Ш. Перро до італійського поета-новеліста, автора збірника народних казок Джамбаттиста Базіле та відрізняє його казку від однойменних творів братів Грімм та В. Жуковського, у яких викривальний елемент відсутній.
Слід також зауважити, що в українському перекладі казок варто було б дати на початку збірки невеличку біографічну довідку про Ш. Перро, дотримуватись хронологічного порядку при вміщенні творів.
Взагалі збірка казок Ш. Перро українською мовою справляє непогане враження. Вона потрібна і, безумовно, відіграє позитивну роль у прищепленні дітям кращих моральних якостей, ознайомить українського юного читача з побутом та життям французького селянства за часів абсолютної монархії. Огріхи у передачі сюжетної лінії, ідейно-художнього змісту, певні скорочення та доповнення в окремих казках не такі численні і їх можна легко позбутися при наступному, більш підготовленому виданні казок французького письменника.
Л-ра: Іноземна філологія. – Львів, 1967. – Вип. 11. – С. 141-148.
Твори
Критика
