Як дивитися картини Едварда Мунка
Автор знаменитого «Крику» Едвард Мунк був людиною нервовою: він боявся природи, все життя його самого та його близьких переслідувала смерть та хвороби, а стосунки з жінками приводили художника до депресії. І, звичайно, все це не могло не відображатись у його картинах.
Мунк та природа
Мунк сприймав природу як драматичне і небезпечне: природні явища викликали в нього сильні переживання. На знаменитій картині «Крик» (на берлінській персональній виставці 1893 картина мала назву «Крик природи») жахлива істота уособлює кричащій захід сонця. Криваво-червоний захід сонця викликав у художника жах і розпач, про які він пише у знаменитій щоденниковій нотатці від 22 січня 1892:
«Я гуляв дорогою з двома товаришами. Сонце сідало. Небо раптом стало криваво-червоним, і я відчув вибух меланхолії, гризучий біль під серцем. Я зупинився і притулився до паркану, смертельно втомлений. Над синьо-чорним фіордом та містом лежали кров та язики полум'я. Мої друзі продовжували гуляти, а я залишився позаду, тремтячи від страху, і я почув нескінченний крик, що пронизує природу».
Жодної благодатності Мунк у природі не бачив і сприймав її як потужну згубну силу. Що стосується людей, то, за словами одного з біографів Мунка, Рольфа Стенерсена, художник вважав їх не господарями природи, а «хвилями духу та матерії», здатними дематериалізуватися, прийнявши іншу форму. Мунк вірив у привидів і цікавився спіритизмом, і тілесна оболонка була для нього умовністю: невипадково навколо фігур на його картинах нерідко можна побачити хвилеподібні лінії, як від каменів на воді.
Мунк та смерть
Сім'ю Мунка переслідували біди: коли йому було п'ять років, від туберкульозу померла його мати, а за десять років він втратив улюблену сестру. Пізніше інша сестра опинилася в клініці для душевнохворих (1894), а брат помер у віці 30 років (1895). Ці події вразили Мунка, і у своїх роботах (починаючи з «Хворої дитини», написаної у 1885–1886 роках) митець постійно повертався до тем хвороби та втрат. У його майстерні завжди знаходився той самий стілець, що фігурував на цій картині (там видно край сидіння), і, за свідченням друга Мунка Йенса Тіїса, Мунк говорив, що на ньому «ми всі сиділи, хворіли та вмирали», пов'язуючи предмет із травматичними подіями. Крісло з високою спинкою і гнутими ручками, зображене на картині «Смерть у кімнаті хворого» (1893), зустрічається на кількох картинах майстра (найвідоміша з них — автопортрет «Хворий на іспанку» 1919–1920 років). При цьому нещастя були і джерелом натхнення: «Без страху та хвороб моє життя було б човном без керма».
Оптимістичнішими його картини стали після лікування в психіатричній клініці Даніеля Якобсона в Копенгагені в 1908-1909 роках, проте колишньої напруги і потужності в них вже не було.
Мунк та жінки
Едвард Мунк мав успіх у жінок, але постійно вплутувався в жахливі любовні історії. Одна з його муз, Дагні Юль, була справжньою фатальною жінкою 1890-х років: творча непередбачувана особистість, яка зводила багатьох з розуму (серед її шанувальників був також драматург Август Стріндберг). Інша – Тулла Ларсен – вимагала весілля і, як вважав Мунк, переслідувала художника. Під час однієї зі сварок, що трапилася в 1902 році, його поранили з пістолета в ліву руку — один із пальців назавжди залишився скаліченим.
Цей невдалий роман був одним із факторів, що призвели до депресії, що супроводжувалася параноїдальними ідеями та алкоголізмом. Під час восьмимісячного лікування в клініці Якобсона Мунк написав дуже страшну казку про Альфа та Омегу. Омега зраджує Альфу з тваринами, породжуючи від них дітей, і він вбиває її, після чого гине від помсти диких звірів. Такі жінки-згубниці — часті героїні його картин («Вампір» з Музею Мунка в Осло, «Ревнощі» з колекції Расмуса Мейєра в Бергені, «Попіл» з Національного музею мистецтва, архітектури та дизайну в Осло), гравюр («Соломія, або Автопортрет з Евою Мудоччі») та щоденникових записів.
Мунк та його картини
Стенерсен пише, що свої твори художник сприймав як своїх дітей: розсердившись, він їх карав. Одним із видів покарань було так зване кінське лікування (hestekur): Мунк виставляв невдале, на його думку, полотно надвір, де лив дощ, свистів вітер і було холодно. Через це багато робіт — наприклад, «Розлучення» (1894) — погано збереглися і потребують реставрації. За іншою версією, така «обробка» полотен була пов'язана з бажанням художника досягти ефекту вицвілої матової потертої поверхні, яка б нагадувала фреску або пастель. Підтьоки, що випадково з'явилися, наприклад сліди пташиного посліду, ставали частиною картини — як у «Ножній ванні» (1912–1913). Мунк був невтомним експериментатором: він сильно розбавляв масляні фарби, додавав туди крейду, використовував яєчну темперу, пробував в якості зв'язуючих речовин казеїн і кістковий клей.
Мунк та місяць
Як і багато художників епохи символізму, Мунк любив зображати ніч. Місяць зачаровував його, його образ можна зустріти на багатьох картинах: «Місячне світло» (1895), «Танець життя» (1899) і таке інше. І завжди це зображення тільки повного місяця: художник був переконаний, що луна буває лише круглою, і відмовлявся визнавати, що місяць — теж луна. На його картинах сяйво місячної доріжки на воді нагадує колону, увінчану золотою кулею. Деякі дослідники не без впливу фрейдизму вважають, що це сексуальний символ: вертикальна місячна смуга - чоловік, а вода та звивиста берегова лінія - жінка. Цілком імовірно, що це так і є: сцени з любовно-сексуальним підтекстом на картинах Мунка відбуваються вночі у присутності дивної колони-місяця.
