Біографія Томаса Пінчона

Томас Раґлз Пінчон – американський письменник, представник постмодернізму – народився 8 травня 1937 року у містечку Ґлен-Коув на північному березі Лонг-Айленду (штат Нью-Йорк, США).

Пінчон – син дрібного службовця, але корінням рід сягав часів першопоселенців: один із його предків був прототипом готорнівського судді Пінчона («Будинок на сім фронтонів»). Закінчивши школу у 1953, Пінчон вступив до Корнелльського університету, де вивчав прикладну фізику. На другому курсі він залишає університет і йде служити у Військово-морські сили США. Повернувшись до Корнеллу у 1957, Пінчон змінює свою спеціальність на англійську літературу. Можливо, він відвідував лекції В. Набокова, що викладав там цього часу, проте в одному зі своїх інтерв'ю Набоков стверджував, що не пам'ятає такого студента.

Пінчон жив у Гринвіч-Віллидж у Мексиці, доки не переїхав до Філадельфії. З 1960 по 1962 працював у Сіетлі на корпорацію «Боїнг», займаючись створенням технічної документації.

Ще в студентські роки почав писати і публікувати новели (саме вони увійшли 1984 року у збірку «Млявий учень» («Slow Learner»)).

Творчість Томаса Пінчона

Пінчон став відомим після опублікування невеличкого оповідання «Ентропія» (1960). Ентропія – термін точних наук, він вживається у термодинаміці, кібернетиці, теорії інформатики.

Лютий 1957 року, Вашингтон – час і місце дії «Ентропії» – чітко визначено. В «Ентропії», як у вертепі, дія відбувається одночасно на двох поверхах новелістичної сцени. Як і належить за традицією, «внизу» ставиться «низька комедія»: йде сорокова година вечірки у Мітбола Малліґана, котрий готується змінити помешкання. У нього зібралися музиканти, студенти, інтелектуали, компанія поповнюється сусідою-приятелем програмістом Сеулом, а ще матросами, які вважають, що прийшли у бордель… Типова «party» більш нагадує божевільню.

Над усім цим розгулом інтелектуал Каллісто сім років вибудовував оранжерею, старанно оберігаючи подих свій і своєї дівчини Обад, напівфранцуженки-напіванамітки, котра з ним живе, від зовнішнього хаосу. Але в цьому замкненому витонченому просторі не вистачає повітря. Гине пташеня, яким так опікується Каллісто, а Обад, дитя природи і гармонії, розбиває шибку вікна… Вулиця, хаос вриваються у штучну атмосферу оранжереї. Тільки ж і надворі змінюється погода, а температура залишається сталою. Отже, ентропія насувається як неминучість.

Після «Ентропії» Пінчон написав романи. Три з них – «V» (1963), «Виголошується лот 49» («The Crying of Lot 49», 1966), «Райдуга земного тяжіння» («Gravity Rainbow», 1973) – були високо оцінені американською критикою. У наступному, написаному після тривалої перерви, романі «Вайнленд» («Vineland», 1990) автор намагається відновити бурхливі шістдесяті з дистанції часу. Останній – «Мейсон і Діксон» («Mason & Dixon», 1997) інтерпретується як традиційний.

Назва першого роману – «V» – неоднозначна. Це і сексуальний символ, і символ Венери, а також ініціал жінки, котра, вірогідно, була матір'ю одного з головних героїв – інтелектуала Стенсіла. Герой відправляється на фантастичні пошуки її слідів, які й відбуваються у різних часових прошарках, у різних сторонах світу і в різних історичних ракурсах. Урешті-решт вдається «реконструювати» образ V з різних жіночих персонажів, один з яких, вмираючи, розпадається на механічні частини.

Провідний мотив роману – пошуки особистістю своєї ідентичності. Адже на пошуки V Стенсіла штовхає палке бажання віднайти власне коріння, свій генетичний код.

У романі «Виголошення лоту 49» дія також відбувається в Америці середини XX ст., і реальні прикмети часу описано детально: індустріалізація, омасовлення, наркоманія. Едіпа Маас – героїня цього роману – після смерті свого колишнього коханця має стати розпорядницею його спадщини, а отже, змушена вивчити його майнові справи. Зовсім несподівано для себе вона виявляє, що небіжчик володів якоюсь незвичайною поштовою організацією, коріння якої проростає з європейського середньовічного ґрунту. Перебазувавшись у сучасну Америку, вона перетворилась на неофіційну службу психологічної допомоги. Отже, оповідь, у якій гротесково, фрагментарно, мозаїчно відтворюється картина Америки середини XX ст., поєднується з аксесуарами роману таємниць і жахів.

У «Веселці тяжіння» провідна сюжетна нитка тримається на павловській теорії умовних рефлексів. Герой роману Слотроп з дитинства став піддослідним хіміків і психіатрів (під час депресії доведені до відчаю батьки змушені були продати вченим дозвіл на формування сексуальних інстинктів хлопця залежно від траєкторій руху ракет «Фау-11»). Таким чином, вже сама науково-фантастична першооснова роману прокреслює тему надзвичайної ваги: характер взаємин особистості та системи, при якому індивідуум виявляється органічно залежним від волі інших, стає вписаним, вмонтованим у технічний комплекс.

У 1990, після довгої паузи в творчості, вийшов роман «Винокрай». По суті твір є путівником з американської післявоєнної історії, написаним у неповторній манері письменника, насичений сюрреалістичними ситуаціями, роздумами про пригнічення особистості спецслужбами. Рух 60-х в романі зображений інфантильним та керованим ФБР, а його ідеям пророкував переродження в консерватизм 80-х років. Симпатії автора традиційно на боці одинаків. У романі Пінчон демонструє талант сатирика. Сюрреалістичні вставки мають завдання висміяти отуплюване телебаченням та масовою культурою суспільство. Роман називають вдалим сплавом сатири, «істеричного реалізму», політичного трилера та роздумів про Америку 1960-80-х.

Роман «Мейсон і Діксон», написаний мовою XVIII сторіччя, є розповіддю про реальних людей (астроном Чарльз Мейсон і землемір Джеремія Діксон) та події (створення лінії «Мейсона-Діксон»). Пінчон пропонує не стільки історичну хроніку, скільки фантазію на тему подій XVIII сторіччя. Автор дає нові трактовки образам Джорджа Вашингтона, Бенджаміна Франкліна, а також появі фаст-фуда, сект та поп-музики. Присутні передчування історичних катаклізмів (Війни за незалежність в США), химерні спецслужби США (за версією XVIII сторіччя), стосунки людей як протидія ворожій владі.

Романи Пінчона надзвичайно складні і за задумом, і за сюжетом, і за композицією. Вони перенасичені технічною інформацією, сповнені філософськими роздумами, літературними ремінісценціями й історичними алюзіями, густо забарвлені іронією. Оповідь у Пінчона фрагментарна, у нього все примхливе та нестійке, персонажі вільно переміщуються у часі та просторі, не завжди навіть можна встановити окремі асоціативні зв’язки між протагоністами і сюжетними лініями, особистість зображується плинною, позбавленою стрижня.

Найдовшим перебування письменника на телебаченні можна назвати участь Томаса Пінчона в озвучуванні самого себе у двох епізодах серіалу «Сімпсони». Анонімність була збережена – персонаж письменника був зображений із пакетом на голові.

У вересні 2012 стало відомо, що американський режисер Пол Томас Андерсон («Нафта», «Майстер») зацікавився можливістю зняти фільм за романом Томаса Пінчона «Вроджена вада» (Inherent Vice, 2009). Головним кандидатом на роль називали Роберта Дауні-молодшого, пізніше стало відомо, що цю роль зіграє Хоакін Фенікс. Фільм з'явився 2014 року.

Твори:
V. (1963), одержав William Faulkner Foundation Award.
Виголошення лоту 49 (The Crying of Lot 49, 1966), одержав Richard and Hilda Rosenthal Foundation Award.
Веселка тяжіння (Gravity's Rainbow, 1973), одержав William Dean Howells Medal of the American Academy of Arts and Letters у 1975 (автор від нагороди відмовився).
Нетямущий учень (Slow Learner, 1984), збірка.
Винокрай (Vineland, 1990).
Мейсон і Діксон (Mason & Dixon, 1997).
Супротидення (Against the Day, 2006).
Вроджена вада (Inherent Vice, 2009).
Остання межа (Bleeding Edge, 2013).